Українська співачка, композиторка та дослідниця автентичної музики Мар'яна Садовська презентувала онлайн-архів експедиційних записів пісень, зроблених у різних регіонах України з 1993 по 2016 рік, а також розповіла про новий альбом «Живи» та власний шлях у музиці й театрі. Про це вона розповіла в інтерв’ю для УП.Культура.
Садовська, яку часто порівнюють із Бйорк, починала з класичної музичної освіти у Львові, але згодом захопилася фольклором після зустрічі з композиторкою Аллою Загайкевич та першої експедиції до села Сварицевичі на Рівненщині. Вона наголошує, що українська музична традиція надзвичайно багата, але світ досі сприймає її через стереотипи: «Мені страшенно хотілося, щоб усі про це дізналися», — згадує мисткиня.
Великий вплив на її творчість мав театр: спершу львівський театр імені Леся Курбаса, а потім польський експериментальний театр «Гардженіце». Саме там, попри авторитарний стиль керівництва, вона сформувала власний перформативний підхід до співу, де пісня — це акторський монолог і розповідь. «Пісні — це як монологи, це розповіді. Це не просто спів», — каже Садовська.
Особливе місце у її дослідженнях займають експедиції на Донеччину, зокрема до сіл навколо Маріуполя та Волновахи. Вона розповідає про знайомство з дослідницею Іриною Крюченко, яка створила музей традиційного мистецтва, а зараз змушена була рятувати архіви після окупації. «Для мене відкриття Донеччини, де в селах розмовляли українською й зберегли неймовірні пісні, стало скарбом. Ці пісні як дихання: поки вони співаються, доти є життя», — підкреслює Садовська.
У 2023 році вона організувала експедицію до Бессарабії, залучаючи електронних музикантів до переосмислення традиційного звучання. Дослідниця наголошує на важливості мультикультурності України та її живучості: «Коли обрізаєш дерево, коріння все одно залишається і воно знову проростає».
Новий альбом «Живи» став для Садовської способом вистояти після 2022 року. У ньому поєднуються народні мотиви з сучасною українською поезією — твори Сергія Жадана, Катерини Калитко, Маріанни Кіяновської, Катерини Бабкіної та Олени Теліги. Вона називає альбом «документом останніх років», де тема війни присутня завжди.
«Найважливішим моїм рятівним колом або талісманом став для мене вірш Олени Теліги», — розповідає Садовська.
Вона також піднімає питання межі між чесним переосмисленням народної пісні та її комерціалізацією: «Мені здається, покращувати не можна. Не можна просто взяти пісню і штучно зробити її в стилі джаз або рок. Де я реагую алергічно? Це коли відчуваю, що з цього роблять комерційний проєкт».
Садовська переконана, що Україна — це не лише жертва, а насамперед джерело спротиву, інтелекту й культури, яку ще належить відкрити світові у всій її багатогранності.