Україна змінює підхід до житлової політики: замість обіцянок власності на квартиру держава планує гарантувати громадянам доступ до належного житла. Про це йдеться в урядовому законопроєкті «Про соціальне житло» від 13 серпня 2026 року.

Документ пропонує перейти до моделі довгострокової, захищеної та субсидованої оренди, залучати приватний житловий фонд, цифровізувати облік, створювати операторів соціального житла та впроваджувати вимоги до енергоефективності. Водночас залишається питання, де взяти достатньо житла та коштів для реалізації цієї моделі.

Від приватизації до права на житло

Стара система базувалася на квартирній черзі та приватизації, але державний і комунальний житловий фонд скорочувався, а потреба у житлі не зменшувалася. Соціальне житло не стало повноцінною альтернативою, оскільки його утримання лягло на місцеві бюджети, а плата за користування була надто низькою для оновлення фонду. Нова модель передбачає заборону приватизації соціального житла, щоб зберегти його як суспільний актив, який може використовуватись багатьма родинами.

Використання наявних ресурсів

Вирішення проблеми не обмежується будівництвом нових будинків. За даними інвентаризації, в Україні є 609 вільних об’єктів загальною площею близько 386,8 тисячі квадратних метрів, зокрема 93 невикористовувані гуртожитки. Однак лише 18,8% будівель і 29,2% квартир придатні для проживання — більшість потребує ремонту чи реконструкції. Державна та муніципальна політика має зробити відновлення цих об’єктів можливим, особливо в умовах війни.

Оренда та субсидії

Замість фінансування лише будівництва, нова політика передбачає адресну підтримку людей. Субсидія на оренду дозволяє використовувати вже існуючий житловий фонд, зокрема приватний, і підтримувати тих, хто не може повністю оплачувати оренду. Однак механізм потребує точного налаштування, враховуючи різницю цін у регіонах та необхідність стимулювати легальний ринок оренди.

Енергоефективність як частина політики

Законопроєкт пов’язує розвиток соціального житла з сучасними стандартами енергоефективності, зокрема NZEB. Це має зменшити витрати мешканців на комунальні послуги та забезпечити економію для операторів. Проте енергоефективне будівництво чи реконструкція потребують більших інвестицій на старті, тому фінансова модель має враховувати витрати на весь життєвий цикл житла.

Управління та фінансування

Професійне управління соціальним житлом передбачає створення операторів, які неприбутково обслуговуватимуть, ремонтуватимуть і модернізуватимуть фонд. Кошти від оренди мають повертатися у систему для подальшого розвитку. Для запуску такої моделі потрібні стартові інвестиції, державне фінансування, міжнародна допомога, пільгові кредити та чіткі правила роботи операторів.

«Соціальне житло не повинно бути шляхом до приватизації чергової квартири. Його завдання – залишатися житловим ресурсом, який може використовуватися багато разів: одна родина виїхала – житло отримує наступна», — зазначає авторка матеріалу.

Цифровізація та ризики

Єдина інформаційно-аналітична житлова система має забезпечити прозорий розподіл допомоги та краще планування, але цифровізація — лише інструмент, а не вирішення питання ресурсів. Головний ризик — залишити реформу без фінансування, як це вже траплялося раніше. Для успіху потрібні інвентаризація, відновлення, стабільне фінансування та професійне управління житловим фондом.

Україна має шанс створити систему, де житло — це довгостроковий суспільний актив, а допомога надається різними способами. Однак для цього необхідно не лише ухвалити закон, а й забезпечити реальні ресурси, професійне управління та фінансову сталість системи.