Україна, відома своєю історією масових протестів, таких як Революція на граніті, Помаранчева революція та Революція гідності, досі не ухвалила окремий закон, який би комплексно регулював проведення мирних зібрань. Хоча Конституція гарантує це право, чітких процедур і правил, які б відповідали європейським стандартам, немає.
Ця проблема набуває нового значення у зв'язку з євроінтеграцією. 15 червня 2026 року Україна та ЄС відкрили переговорний кластер «Основи процесу вступу до ЄС», у якому питання свободи мирних зібрань є одним із ключових. Європейський підхід передбачає, що держава має виходити з презумпції права людини на зібрання, а не вимагати дозволу на протест. Обмеження можливі лише за законом, з чіткою метою та у пропорційний спосіб.
Нині законодавство України не містить достатньо ясних відповідей на практичні питання: як повідомляти про зібрання, коли поліція може втручатися, як оскаржити її дії. Особливо це стосується спонтанних протестів, які європейські стандарти захищають, а українська Конституція вимагає завчасного повідомлення. Також у законодавстві плутають поняття «мирне зібрання» і «масовий захід», а право на зібрання формально належить лише громадянам, а не всім людям під юрисдикцією держави.
Спроби ухвалити закон і позиція ЄСПЛ
З 2006 року було кілька спроб прийняти окремий закон про мирні зібрання, але жодна з них не завершилася успіхом. Європейські експерти критикували проєкти за нечіткість і можливості для зловживань, а громадськість — за надмірні обмеження. Після Революції гідності судові заборони зібрань стали рідкістю, проте законодавчий вакуум зберігся.
Європейський суд з прав людини у справі «Вєренцов проти України» ще у 2013 році вказав на системну проблему відсутності належного законодавчого механізму для регулювання мирних зібрань. Відтоді ситуація принципово не змінилася.
Вплив війни та нові виклики
Воєнний стан дозволяє військовим адміністраціям тимчасово обмежувати зібрання, але правила різняться залежно від регіону. Наприклад, у Дніпропетровській і Харківській областях зібрання дозволені, а в Тернопільській — заборонені. Обмеження мають бути законними, тимчасовими та відповідати реальному рівню загрози, однак єдина практика відсутня.
Під час війни до забезпечення порядку на акціях залучають не лише поліцію, а й військові формування. Це створює додаткові ризики, тому важливо, щоб представники держави були ідентифіковані та навчені працювати з мирними зібраннями.
Яким має бути новий закон
Правозахисники наполягають, що новий закон має:
- гарантувати презумпцію на користь проведення зібрання;
- чітко розмежовувати мирні зібрання та інші масові заходи;
- захищати спонтанні акції й контрдемонстрації;
- встановлювати вичерпні підстави для обмежень;
- поширювати право на всіх людей під юрисдикцією України;
- визначати чіткі правила втручання поліції та застосування сили;
- забезпечувати ідентифікацію правоохоронців;
- враховувати новітні технології, щоб участь у законних акціях не призводила до невиправданого стеження;
- гарантувати права журналістів і спостерігачів.
«Людина має розуміти свої права, а держава – межі допустимого втручання»
— йдеться у статті з посиланням на рішення ЄСПЛ.
Наразі Міністерство юстиції розробляє новий законопроєкт, але громадянське суспільство майже не залучене до цього процесу, що може спричинити нову хвилю критики. Вирішення цього питання є важливим кроком на шляху до членства в ЄС та для захисту прав громадян у демократичній державі.