На відкритому засіданні Комітету ПАРЄ з питань культури, науки, освіти та медіа, яке відбулося у четвер у Страсбурзі, вшанували пам'ять української журналістки Вікторії Рощиної, яка загинула в російському полоні. Про це повідомив кореспондент Укрінформу.

Президентка ПАРЄ Петра Байр наголосила, що Вікторія Рощина зробила те, що мають робити журналісти — вирушила на окуповану територію, щоб знайти правду і розповісти її людям. За її словами, ім’я Рощиної уособлює всіх воєнних кореспондентів, місцевих репортерів, фотографів, фіксерів та редакторів, які дають світові можливість дізнатися правду про війну. Байр підкреслила: «Свобода вираження поглядів – не розкіш мирного часу. Вона особливо необхідна під час війни. Журналіста можна вбити, але правду — ні».

Членкиня української делегації в ПАРЄ Євгенія Кравчук розповіла про роботу тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яка розслідує злочини Росії проти журналістів. Окреме засідання комісії було присвячене справі Вікторії Рощиної. За словами Кравчук, свідчення підтвердили жорстоке поводження з журналісткою у російських місцях несвободи: у Таганрозі її били за відмову співати російський гімн, на їжу та прибирання давали лише три хвилини, а наприкінці вона важила близько 30 кілограмів. Кравчук також повідомила, що існувала можливість повернення Рощиної в Україну, однак цьому могла перешкодити ФСБ, оскільки її свідчення стали б доказом злочинів.

Кравчук нагадала, що в російському СІЗО в Кізелі досі утримують журналістку «РІА-Мелітополь» Анастасію Глуховську, а іншу журналістку з Мелітополя, Ірину Левченко, окупаційний суд засудив до 15 років колонії за звинуваченням у «шпигунстві». Вона також зазначила, що навіть на підконтрольній Україні території журналісти стають мішенями російських дронів: у Херсоні вони змушені швидко пересуватися, розпізнавати звук безпілотників і часто працювати лише з телефоном.

«Якщо оператор дрона бачить камеру або маркування Press, журналіст стає мішенню. Це квиток в один кінець», — підкреслила Кравчук.

Французька журналістка Аріан Шемен наголосила на важливості повернення війні людського виміру через роботу медіа. Вона процитувала українського поета і військового Максима Кривцова: «Війна — це власні імена», і згадала про загибель французького фотожурналіста Антоні Лаллікана від удару російського FPV-дрона біля Краматорська. Його український колега Георгій Іванченко отримав тяжке поранення, попри захисне спорядження та маркування Press.

Співзасновниця "Public Interest Journalism Lab" Наталія Гуменюк наголосила на ролі локальних журналістів у документуванні російських злочинів. Її проєкт зібрав понад 600 свідчень про воєнні злочини, половина з яких — з тимчасово окупованих територій. Журналіст із Каховки Олег Батурін, який сам пережив полон, задокументував ще близько 50–60 свідчень. Гуменюк підкреслила, що підтримка місцевих редакцій дозволяє зберігати екосистему незалежної журналістики навіть в умовах війни.

«В Україні журналістів убивають, але журналістика залишається живою», — підсумувала Гуменюк.

Як зазначає Укрінформ, Росія не лише вчиняє злочини проти журналістів, а й використовує пропаганду як інструмент війни, тому російські пропагандисти мають бути притягнуті до відповідальності.