Військові радари — одна з найскладніших і найдорожчих частин сучасної протиповітряної оборони, і Україні їх бракує, попри масштабне виробництво дронів. Для ефективної роботи дронів-перехоплювачів потрібні точні дані про ворожі безпілотники, які дають саме радари, а не пасивні засоби радіоелектронної розвідки (РЕР).
Радар випромінює радіохвилі, які відбиваються від об’єктів і повертаються до приймача. За часом повернення сигналу, напрямком і іншими параметрами система визначає відстань, висоту, швидкість і напрямок руху цілі. Це дозволяє формувати трасу руху і прогнозувати подальший маршрут. Як пояснює менеджер проєкту «Дронопад» Данило Шингельський, радар «підсвічує» простір власним сигналом і бачить навіть автономні безпілотники без активного каналу зв’язку.
Радіоелектронна розвідка, навпаки, не випромінює сигналів, а лише приймає їх від інших джерел — каналів керування дронами, відеопередавачів або ворожих радарів. Це пасивні системи, які можуть не помітити «мовчазний» дрон і зазвичай не визначають точних координат цілі без мережі приймачів. За словами CIO IRON Cluster Дмитра Кісіленка, в Україні над РЕР працює більше команд, ніж над повноцінними радарами, оскільки вони простіші і дешевші у виробництві.
Однак для запуску дрона-перехоплювача потрібні точні координати, висота і напрямок руху цілі, які дають лише радари. Тому радар і РЕР доповнюють одне одного: пасивні системи фіксують активність, а радар уточнює дані і передає їх засобу ураження. Активна робота радара піддає його ризику виявлення і знищення ворогом, тому його використовують дозовано.
Радар бачить лише відбитий сигнал і не розпізнає цілі за назвою. Відокремити дрон від птаха чи уламка допомагає програмне забезпечення, яке аналізує розмір, швидкість, висоту, напрямок і характер руху, а також доплерівські та мікродоплерівські ознаки. За словами Шингельського, це найскладніше завдання, адже радар не має прямої інформації про об’єкт.
Радари поділяють на тактичні, оперативно-тактичні та стратегічні залежно від дальності, точності, швидкості оновлення даних, кількості супроводжуваних цілей і мобільності. Далекобійні станції контролюють великий простір, але не дають точності для наведення дронів-перехоплювачів. Тому ППО будують шарами: великі радари формують загальну картину, а меншої дальності уточнюють маршрут і координати цілей.
Розвиток дронів-перехоплювачів збільшує потребу в компактних тактичних радарах, які дають точні координати для наведення. Зенітна ракета може коригувати курс власною головкою самонаведення, а дрон-перехоплювач часто має лише камеру або тепловізор з обмеженою дальністю розпізнавання. Якщо похибка радара становить кілометр, дрон просто не побачить ціль камерою, тому його потрібно підвести ближче ніж на 500 метрів, пояснює Данило Шингельський.
Виробництво військових радарів в Україні поки не закриває потреби війська. На відміну від FPV-дронів, які можна масштабувати до мільйонів одиниць, розробка радарів вимагає років досліджень, складної елементної бази, радіофізики і власних алгоритмів. Це робить їх дефіцитними і дорогими, що впливає на ефективність протиповітряної оборони під час масованих атак.