Двоє ветеранів, які після поранень служили у територіальних центрах комплектування (ТЦК), загинули: один — повернувшись на фронт, інший — під час виконання службових обов’язків у тилу. Їхні історії ілюструють, як руйнується суспільний контракт між державою та чоловіками призовного віку, і чому навіть ті, хто вже воював, не захищені від небезпеки.

Історії Михайла Коваліва та Юрія Бондаренка

Михайло Ковалів, учасник Революції гідності, з початком війни на Донбасі став військовим. Після поранення під Рубіжним він не зміг повернутися до бойового підрозділу, тому продовжив службу у Дрогобицькому ТЦК. Ковалів не приховував, що працюватиме, доки зможе, і вважав свою службу чесною. Після відновлення він знову вирушив на фронт, де загинув у липні минулого року.

Юрій Бондаренко, ветеран із Харкова, був поранений ще у 2015 році, але з початком повномасштабного вторгнення повернувся до лав оборони. Через стан здоров’я його перевели до Галицько-Франківського РТЦК у Львові. У грудні 2023 року під час перевірки документів на вулиці Львова Бондаренка смертельно поранив ножем чоловік, який відмовився показати військовий квиток. Підозрюваного затримали, йому загрожує до 12 років ув’язнення.

Зростання конфліктів і недовіри

Смерть Бондаренка стала резонансною ілюстрацією того, що служба в ТЦК, яку часто вважають «тиловою» і безпечною, насправді несе серйозні ризики. У липні цього року у львівському районі Сихів під час рейду групу ТЦК оточив натовп із близько 200 осіб, які заблокували та пошкодили службовий автомобіль. Слідство триває, під вартою перебувають щонайменше п’ятеро підозрюваних.

Працівники ТЦК наголошують, що більшість із них — ветерани бойових дій. Юрій Машталір із Дрогобицького ТЦК заявив: «Люди думають, що ми в бойових діях не були і просто тут ходимо і хочемо допомоги на своє місце. Але це неправда. У нас у всіх є УБД».

«Якщо чоловік живе в державі, яка воює, він має принаймні стати на облік, а якщо придатний — захищати спершу родину, а тоді вже державу», — підкреслив Машталір.

Порушення з обох боків

Водночас фіксуються й зловживання з боку самих ТЦК. На Закарпатті посадовці Ужгородського ТЦК незаконно утримували щонайменше 21 людину на території мобілізаційного пункту до 48 діб, а одного із затриманих прикували кайданками до драбини на ніч. Після моніторингу омбудсмена трьом посадовцям повідомили про підозру.

Правозахисники вказують на системність незаконного затримання військовозобов’язаних без судових рішень і протоколів, часто за участю поліції. За даними омбудсмена Дмитра Лубінця, за перші п’ять місяців 2024 року на дії ТЦК надійшло понад три тисячі офіційних скарг — найчастіше через застосування сили, затримання без підстав і відсутність розпізнавальних знаків у працівників.

Висновок

І військовозобов’язані, які не довіряють системі, і працівники ТЦК, серед яких багато поранених ветеранів, залишаються заручниками недосконалої мобілізаційної системи. Поки держава не вибудує прозорі й справедливі правила, ціна конфлікту вимірюватиметься не лише скаргами та судовими справами, а й людськими життями — як життя Юрія Бондаренка, вбитого у тилу.