Головна боротьба за владу після війни розгортається не лише у владних кабінетах, а й на вулицях, де саме громадська активність і визначить майбутнього президента України. Авторка Марина Данилюк-Ярмолаєва наголошує, що військові мають займатись війною, а не мітингами, а цивільні, які виходять на протести, часто сприймаються як ті, хто «нічого не робить» і лише заважає.
За її словами, військові не обговорюють накази і не повинні втручатися у політичні процеси, а минулі заслуги не мають ставати підставою для політичних маніпуляцій. Водночас вона згадує про героїчні зусилля під час боїв за Київ, де ключову роль відігравали Залужний, покійний Монастирський, 72-га бригада під командуванням Олександра Вдовиченка, 43-тя артилерійська бригада імені Тараса Трясила, а також територіальна оборона, Сили спеціальних операцій і Головне управління розвідки Міністерства оборони. Ці підрозділи на свій страх і ризик стримували ворога біля річки Ірпінь, що підтверджується безпосередніми свідченнями.
Авторка також звертає увагу на роль тисяч звичайних небайдужих цивільних, які, попри критику, допомагають у різних сферах, зокрема розбирають завали у Києві. Водночас вона натякає на внутрішні конфлікти у владі, пов’язані з мільярдними контрактами на дрони, які нібито стали причиною раптового звільнення очільника Міноборони. При цьому мітинги не містять радикальних закликів чи образ, які були під час Революції Гідності, а лише легкі провокації у вигляді плакатів.
Критика на адресу тих, хто апелює до законодавства про відповідальність президента за Міноборони, звучить у контексті того, що на практиці гарант не може ігнорувати громадську думку, особливо коли йдеться про кадрові перестановки і питання мобілізації. Врешті, авторка підкреслює: «Саме вулиця і визначить, хто там буде президентом на перших виборах після війни. І якщо ти кладеш на неї зараз — завтра вона тебе засипле у політичну могилу».