Поїздка Володимира Путіна на Курильські острови знову продемонструвала ключову проблему для майбутнього миру між Україною та Росією: укладання повноцінного мирного договору наразі неможливе. Про це пише народний депутат Микола Княжицький на своїй сторінці у Facebook.
Південні Курили залишаються предметом суперечки між Росією та Японією ще з часів Другої світової війни. Як наголошує Княжицький, окупація цих островів Радянським Союзом не визнається більшістю країн світу, включно з Україною, США, ЄС і Китаєм. Саме це стало причиною того, що між Японією та Росією досі не підписано мирний договір, адже для цього потрібна взаємна згода щодо кордонів і суверенітету.
На думку Княжицького, аналогічна ситуація спостерігається і у відносинах між Україною та Росією. За нинішнього політичного режиму в Москві Росія не готова відмовитися від окупованих територій і не визнає суверенітет України, а Україна, згідно з Конституцією, не може поступитися своїми землями навіть теоретично. Тому до повного завершення російської окупації підписання мирної угоди неможливе. Максимум, на що може розраховувати дипломатія, — це тимчасове перемир’я або припинення вогню, подібно до ситуації між Північною і Південною Кореями чи Туреччиною і Кіпром. Водночас, як підкреслює Княжицький, Росія від самого початку повномасштабного вторгнення відмовляється навіть від такого сценарію, що сьогодні знову підтвердив Сергій Лавров.
"Коли-небудь ця війна закінчиться. Ми все одно відстоїмо свою правду. Але як далі жити, я поки не уявляю собі".
Цю цитату міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова наводить Княжицький, підкреслюючи, що навіть російські еліти усвідомлюють глухий кут, у якому опинилася країна.
Княжицький зазначає, що зупинити Путіна можуть лише дві речі: або він буде впевнений, що досягнув цілей війни, або зрозуміє, що досягти їх неможливо через брак ресурсів чи надто високу ціну. За його словами, США у своїй стратегії переговорів роблять ставку на перший фактор, пропонуючи Путіну різноманітні поступки, які він міг би сприйняти як "перемогу". Натомість Україна та європейські союзники намагаються довести до Путіна, що ціна подальшої агресії стане для Росії неприйнятною.
Водночас, як підкреслює автор, обидва ці фактори мають суб’єктивний характер і залежать лише від особистого сприйняття Путіна. Його стратегічною метою залишається знищення незалежної України, і він не зважає на втрати. Проте ресурсна база Росії поступово виснажується, і у протистоянні з усією Європою її шанси не виглядають бездоганними. Княжицький резюмує, що лише тоді, коли у Кремлі перестануть вважати катастрофу перемогою, з’явиться реальний стимул зупинити війну.