Призначення нового Головнокомандувача Збройних Сил України спричинило значну плутанину в інформаційному просторі щодо повноважень та завдань у системі оборони. Водночас питання структури управління війною залишаються малодискусійними, тому варто розглянути, хто і за що відповідає у цій системі.
За даними експерта Центру оборонних стратегій Віктора Кевлюка, ключовим органом стратегічного керівництва Збройними Силами України є Ставка Верховного Головнокомандувача. Вона створюється для забезпечення воєнного керівництва у особливий період і є вищим колегіальним органом, що приймає рішення про проведення операцій. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про оборону», саме Ставка визначає напрямки ведення війни, планує операції, зокрема Курську чи Білгородську, а також приймає рішення про висадку десанту чи авіаудари.
До складу Ставки входить 25 осіб, з яких сім – військові. Крім того, до військових умовно відносять Міністра внутрішніх справ, начальника Управління державної охорони, першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони та голову Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації. Саме в цьому колегіальному органі вирішують, які операції планувати та проводити.
Міністерство оборони України, згідно з постановою Кабінету Міністрів від 26 листопада 2014 року № 671, є головним органом виконавчої влади, який формує та реалізує державну політику у сфері оборони. Воно відповідає за організацію та забезпечення діяльності Збройних Сил, але стратегічні рішення ухвалює саме Ставка Верховного Головнокомандувача.
Таким чином, розмежування повноважень у системі оборони України чітко визначає Ставку як вищий орган воєнного керівництва, тоді як Міноборони реалізує державну політику та забезпечує функціонування Збройних Сил. Це пояснює плутанину в інфопросторі навколо ролі Головнокомандувача ЗСУ та інших учасників системи управління війною.