Російські війська протягом останнього місяця завдали ракетних ударів щонайменше по чотирьох великих українських металургійних підприємствах, водночас російські виробники продовжують експортувати свою продукцію на міжнародні ринки, зокрема до Європейського Союзу. Про це повідомляє видання NV.

Серед атакованих підприємств — «Запоріжсталь», «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Каметсталь» і Дніпровський металургійний завод. Внаслідок обстрілів є загиблі та поранені, частина виробництв змушена була зупинити роботу. Зокрема, на «АрселорМіттал Кривий Ріг» пошкоджено ключові виробничі об'єкти, через що частину процесів призупинено. «Запоріжсталь» і «Каметсталь» після атак повністю зупинили виробництво.

Ці удари стали черговим ударом по українській металургії після втрати підприємств Донбасу у 2014 році, знищення та захоплення великих активів у Маріуполі, Авдіївці та інших містах у 2022-му, а також втрати Покровської вугільної групи у 2024–2025 роках. Попри це, галузь частково відновила виробництво, перебудувала логістику та пристосувалася до дефіциту електроенергії. Однак нова хвиля атак призводить до прямої зупинки роботи заводів, що означає втрату робочих місць, податкових надходжень та експортної виручки.

Окремою проблемою залишається нерівна конкуренція на зовнішніх ринках: поки українські підприємства змушені відновлюватися після обстрілів і працювати в умовах воєнних ризиків, окремі російські металургійні компанії продовжують постачати продукцію до ЄС. Зокрема, компанії НЛМК, «Євраз» та інші зберігають доступ до європейського ринку попри санкції. У 2026 році Росія може поставити до ЄС близько 3 млн тонн слябів завдяки чинним виняткам і перехідним періодам. Водночас українська металургія стикається з додатковими обмеженнями — дією CBAM та новими імпортними квотами ЄС, які скоротили можливості експорту української сталі.

NV наголошує, що Україна має домагатися повного закриття доступу російської металопродукції на ті ринки, які досі залишаються відкритими, використовуючи головний аргумент: російські атаки зменшують українське виробництво і створюють додаткові можливості для російських конкурентів. У результаті Україна втрачає виробництво, експорт і податки, тоді як російські компанії збільшують свою частку на зовнішніх ринках.

Гірничо-металургійний комплекс залишається одним із ключових секторів української економіки, забезпечуючи валютну виручку, зайнятість, податкові надходження, а також вантажну базу для залізниці та портів. Тому атаки на металургійні підприємства слід розглядати не лише як удари по окремих заводах, а як системний тиск на економічну основу країни.

«Країна-агресор не повинна отримувати конкурентну перевагу від знищення промисловості держави, проти якої веде війну», — підкреслює NV.

Раніше видання Kyiv Independent з'ясувало, що Бельгія досі активно імпортує російські сталеві напівфабрикати. Власник НЛМК, олігарх і соратник Путіна Володимир Лісін, який перебуває під санкціями України, Канади та Австралії, залишається поза санкційними списками ЄС. Зараз Росія забезпечує 58% імпорту сталевих слябів у Євросоюз, третина цих поставок іде саме до Бельгії, де два заводи Лісіна працюють фактично в передмісті Брюсселя. У результаті, попри заяви ЄС про економічний тиск на Кремль, залишаються лазівки, які дозволяють російським олігархам заробляти мільярди навіть під час війни.