Жодна з семи шкіл, сертифікованих Міністерством оборони для підготовки операторів наземних роботизованих комплексів (НРК), за рік не отримала жодної гривні державної компенсації за навчання. Про це у колонці для РБК-Україна повідомив засновник Школи НРК, офіцер батальйону НРК 3-ї окремої штурмової бригади Третього армійського корпусу Віктор Павлов.
Бюрократичний глухий кут
Механізм виплат, передбачений постановою уряду №1129 ще у 2024 році, досі не запрацював через бюрократичні перепони між відомствами. За словами Павлова, виплати за ваучерами юридично неможливо запустити, оскільки Генеральний штаб досі не сформував офіційну оперативну потребу у підготовці операторів конкретних типів роботів. Без цього держава не може оголосити запит цін, укласти контракт і видати ваучери, а школи залишаються без фінансування.
Навчання за власний кошт
Від початку 2026 року школа Павлова підготувала 784 курсанти, повністю утримуючи інфраструктуру за рахунок благодійних фондів, волонтерських донатів та ресурсів бригади. За минулий рік підготовлено близько 1200 осіб, серед яких 236 військових пройшли поглиблений курс. Попит на навчання лише зростає, а черга на курси розписана на чотири місяці вперед. Інженерний напрямок, тобто підготовка техніків для обслуговування і ремонту НРК, взагалі не передбачений чинними урядовими постановами, тому нову інженерну школу також фінансують самотужки.
«Ми опинилися в абсурдній точці, коли державні ваучери не доходять до шкіл просто тому, що самого запиту на їх створення у бюрократичній природі досі не виникло», — наголосив Віктор Павлов.
Державна стратегія і ризики
У квітні президент Володимир Зеленський доручив Міноборони та Генштабу забезпечити постачання Силам оборони щонайменше 50 тисяч наземних роботизованих комплексів у 2026 році. За даними МОУ, з початку року вже законтрактовано понад 22 тисячі НРК — майже вдвічі більше, ніж за весь 2025-й. Проте, як підкреслює Павлов, без підготовлених операторів і техніків роботизована техніка залишиться просто «залізом на складі».
Що потрібно змінити
Павлов вважає, що для запуску реформи військове керівництво має трансформувати плани роботизації у чітке державне замовлення на підготовку фахівців, а держава — закласти реальні витрати на навчання у оборонний бюджет. Також він пропонує частину функцій контролю і верифікації передати сертифікованим школам або їхнім асоціаціям, а логіку компенсацій розширити на інженерно-технічний склад. За його словами, «черга з військових, які місяцями чекають можливості навчитися воювати машинами, — це конкретні людські життя, які ми втрачаємо на полі бою».
Павлов підсумовує: масштабної і швидкої роботизації Сил оборони без державного фінансування досягти неможливо, а гасло «нехай воюють роботи» стане реальністю лише тоді, коли держава почне системно інвестувати у підготовку людей, які ними керують.