Російське військово-політичне керівництво поставило перед своїми військами завдання окупувати всю Донецьку область до кінця 2026 року та закріпити контроль над нею, щоб навесні 2027 року висунути Україні ультимативні вимоги. Однак, як аналізує автор матеріалу на focus.ua, виконання цього плану виглядає малоймовірним навіть з урахуванням нинішньої ситуації на фронті.

За останні дев’ять місяців російські війська змогли захопити лише 846 км² території по всій лінії бойових дій, яка простягається приблизно на 1 400 км. Водночас під контролем Збройних сил України у Донецькій області залишається 5 097 км² — це райони з найщільнішою системою оборони, укріплень і фортифікацій. Росія досі не контролює такі ключові міста, як Лиман, Костянтинівка, а також не має повного контролю над напрямками Добропілля, Дружківка, Часів Яр і Ямпіль.

На Лиманському напрямку російські війська стикаються з серйозними проблемами у низці локацій, зокрема біля піщаного кар’єру на трасі 05-13 до Ямполя, у самому Ямполі та Закітному. Особливо складною є ситуація на ділянці між правим берегом Жеребця і лівим берегом Нитруса. Хоча офіційного підтвердження змін на цій ділянці поки немає, у публічному просторі з’являються численні скарги російських військових блогерів і західних OSINT-аналітиків.

«Про який захват Донецької області за залишок 4 місяців можна говорити, якщо під контролем України залишається 5 097 км², і це найбільш укріплені райони?» — йдеться у матеріалі.

Крім того, на східному фланзі Слов’янсько-Краматорського плацдарму українські сили підсилилися підрозділами 1-го окремого батальйону Національної гвардії «Азов» під командуванням Дениса Прокопенка та 3-го армійського корпусу під керівництвом генерала Андрія Білецького. Під час виступу на Ялтинській європейській стратегії (YES) генерал Білецький заявив, що український фронт не лише здатен утримати вигідні рубежі оборони, а й покращити позиції на окремих ділянках Донецького напрямку, особливо в містах-фортецях.

Очікується, що Росія на тлі невдач на фронті буде посилювати економічний і громадянський тиск на Україну, однак це не змінює ситуацію на полі бою. Автор статті підкреслює, що нинішні плани окупантів щодо Донецької області є проявом агонії, а не реальної стратегії.