У ніч на 11 серпня металургійний комбінат «Запоріжсталь» зазнав масованого ракетного удару з боку Росії, внаслідок чого загинули вісім працівників, ще 26 отримали поранення. Після атаки жодна з чотирьох доменних печей не працювала, що поставило під загрозу подальше функціонування підприємства.
Генеральний директор «Запоріжсталі» Тарас Шевченко заявив, що це «наймасштабніші руйнування з часів Другої світової війни». За даними видання, комбінат виробляє чавун і сталь з 1933 року, і навіть після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році доменні печі вдалося перезапустити приблизно через півтора місяця. Однак атаки 2026 року поставили виробництво на межу повної зупинки.
Наслідки для міста та галузі
На самому підприємстві працює близько 8 тисяч людей, але з урахуванням постачальників, логістичних компаній, енергетиків та комунального сектору, «Запоріжсталь» забезпечує роботою приблизно 50 тисяч осіб. Тривала зупинка комбінату означатиме втрати не лише для металургії, а й для економіки всього Запоріжжя — це стосується робочих місць, доходів суміжних підприємств і загальної ділової активності в місті.
Журналісти наголошують, що ситуація є частиною системного скорочення української металургійної бази. Після 2014 року Україна втратила низку великих підприємств на окупованих територіях. З початком повномасштабної війни були знищені «Азовсталь» і Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. Відтак значення заводів, які залишилися під контролем України, лише зростало, але тепер під загрозою опинилися і вони.
«Це наймасштабніші руйнування з часів Другої світової війни»,
— наголосив генеральний директор «Запоріжсталі» Тарас Шевченко.
Додаткові виклики для металургії
Проблеми не обмежуються лише фізичними руйнуваннями. Єдина в Україні шахта коксівного вугілля зупинила роботу через війну, а чорноморські порти значно обмежили свою діяльність. Крім того, Європейський Союз скоротив імпортні квоти для української сталі. Для «Запоріжсталі» це особливо критично, адже раніше 70% продукції йшло на експорт.
На тлі проблем із портами, зменшення квот ЄС і втрати джерела коксівного вугілля, видання Der Spiegel ставить під сумнів майбутню прибутковість такого виробництва, а відтак — і перспективи виживання міста, яке може втратити своє найбільше підприємство.