Під час поїздки Сполученими Штатами автор зустрівся з різними представниками американського суспільства — від колишніх конгресменів і чинних сенаторів до ветеранів, американців українського походження та академічних спільнот університетів Бостона, Гарварду, Коннектикуту та Єлю. Ці зустрічі показали, що підтримка України серед американців залишається, але на рівні федеральної влади існує значна прірва між суспільною готовністю допомагати і здатністю держави діяти.
Автор відзначає, що серед співрозмовників майже не було підтримки політики Дональда Трампа щодо України чи довіри до нього як до особистості. Натомість відчувалося сором, розгубленість і провина за те, що відбувається в американській політиці, а також щире прагнення допомогти Україні. Американські лікарі власним коштом їздять в Україну оперувати поранених, ветерани збирають гуманітарну допомогу, а українські громади організовують зустрічі, збирають кошти й переконують політиків не залишати Україну. Українські прапори можна побачити на багатьох будинках у різних американських містах, іноді навіть більше, ніж в Україні.
На горизонтальному рівні зв’язки між людьми працюють — ветерани підтримують ветеранів, лікарі — лікарів, громади — громади. Проте на федеральному рівні ситуація складніша: рішення, що впливають на життя людей, часто залежать від настроїв однієї людини в Білому домі. Іноді це грає на користь України, але «інколи» не означає «завжди». Підтримка України в США ніколи не була виключно партійною, політичний маятник рухався в різні боки. Демократи і республіканці змінювали позиції, опонували одне одному і ставили внутрішню боротьбу вище за зовнішні загрози.
Автор нагадує, що демократія не гарантує мудрих лідерів і не захищає від помилок, але дає можливість їх виправити. Вибори, незалежні інституції, вільні медіа і громадський тиск є запобіжниками від катастрофічних помилок авторитаризму. Росія, як авторитарна імперія, виснажується і вмирає, але цей процес буде тривалим і болючим. Війна в Україні — це боротьба не лише за території, а за право світу жити без сили як головного аргументу.
Україна залишається демократією, здатною сперечатися, змінюватися і виправляти себе, хоч і недосконалою. Водночас вмираючі імперії особливо небезпечні, вони руйнують усе навколо, намагаючись продовжити своє існування. Попереду — важка зима, можливо одна з найважчих. Перемога України потребуватиме часу, витривалості, підтримки союзників і тисяч горизонтальних зв’язків між людьми, які не погоджуються жити у світі, де право визначається силою. "Її не подарує нам жоден американський президент. Її не забезпечить одна зустріч, резолюція чи партія", — підкреслює автор.