12 серпня виповнюється 77 років із дня підписання Женевських конвенцій 1949 року, які закріпили міжнародні норми захисту жертв війни, зокрема заборону сексуального насильства. Однак війна Росії проти України вкотре продемонструвала розрив між цими нормами та реальністю: жертви сексуального насильства часто залишаються сам на сам із наслідками пережитого, стикаючись із психологічними травмами та труднощами з доступом до медичної допомоги навіть після евакуації за кордон.
Особливо гостро ці проблеми відчули українки, які після окупації та пережитих злочинів були змушені шукати безпеки за межами України. Як розповіла менеджерка зі стратегічних комунікацій ГО «Ла Страда-Україна» Ольга Дунебабіна, найбільші труднощі виникали у країнах із суворими обмеженнями на аборти, зокрема в Польщі. Там жінки, які зазнали зґвалтувань російськими військовими, не могли перервати вагітність через законодавчі заборони. У таких випадках їм доводилося або повертатися в Україну, або шукати інші шляхи, особливо якщо вагітність була на пізньому терміні. Водночас у Румунії, за словами Дунебабіної, проблеми стосувалися не стільки доступу до процедури, скільки якості комунікації з медиками та довіри до системи.
Дунебабіна наголошує, що у 2022 році міжнародна система допомоги постраждалим від війни виявилася неготовою до української кризи. Європейські країни мали досвід роботи з біженцями з інших регіонів, але не з людьми, які тікали від війни, маючи досвід нормального життя, доступу до медицини та цифрових сервісів. Через це частина допомоги не відповідала реальним потребам українців, а громадські організації лише вчилися працювати з жертвами сексуального насильства, тортур та окупації.
Щодо ролі ООН, Дунебабіна розділяє політичний рівень організації та роботу окремих агентств, таких як «ООН-Жінки», Фонд народонаселення ООН чи Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, які реально допомагають на місцях. Водночас політичні органи, зокрема Рада Безпеки ООН, залишаються проблемними, адже Росія досі є її постійним членом, попри звинувачення у воєнних злочинах, зокрема сексуальному насильстві проти цивільних та військовополонених українців.
Саме тому, за словами Дунебабіної, внесення Росії до так званого «списку ганьби» ООН за систематичне сексуальне насильство в умовах конфлікту має важливе значення. Якщо країна потрапляє до цього списку тричі, їй можуть заборонити участь у миротворчих операціях ООН, що для України є принциповим, адже Росія використовує такі місії для політичного впливу та зміцнення репутації на міжнародній арені.
