З початком повномасштабної війни Росії проти України українські письменники почали створювати нову літературу про війну, яка відходить від класичних західних зразків, зокрема творів Ернеста Гемінґвея. Про це пише The Kyiv Independent, аналізуючи успіх книжки Артура Дрона «Гемінґвей нічого не знає», яка стала бестселером після публікації в Україні у 2025 році.
Дрон, який після вторгнення Росії приєднався до захисту країни, у своїй збірці есеїв наголошує, що досвід сучасної української війни суттєво відрізняється від того, що описував Гемінґвей. «Гемінґвей нічого не знає про (нашу) війну. Ось і все. Я довго вірив у те, що писав Гемінґвей, але отримав радикально іншу війну, ніж ту, яку він знав», — пише автор. На його думку, класичні парадигми воєнної літератури вже не відображають реалії, з якими стикаються українці.
Однією з головних тем книжки є питання віри під час війни. Дрон розмірковує, як можливо зберегти віру в Бога, побачивши жахи війни, і чи здатна загроза смерті пробудити віру там, де її не було. Він зазначає, що зло у світі — це наслідок вибору людини, а не відсутності Бога: «Не Бог завів танки на Північну Салтівку у Харкові. Не Бог стріляв у груди (моєму побратиму). Не Бог бомбардував сотні церков на сході України. Не Бог зруйнував Бахмут і Маріуполь. Це зробили люди».
Дрон також звертає увагу на розрив у суспільстві між тими, хто воює, і тими, хто залишився в тилу. Він попереджає, що ідеалізація героїв може призвести до самоусунення інших: «Звичка бачити героїв як «когось іншого» полегшує виправдання бездіяльності». На його думку, вступ до армії сьогодні — це не лише героїзм, а й прояв зрілості та усвідомлення нових реалій існування.
Автор підкреслює, що мета Росії — знищити не лише військових, а кожного, хто ідентифікує себе з Україною. Тому, на його переконання, кожен має запитати себе, як може наблизити перемогу. Назва книжки відсилає до того, що досвід Гемінґвея, який воював як водій швидкої допомоги на фронті Першої світової, не співмірний із боротьбою українців за виживання нації, мови та права на власну історію. Дрон закликає не просто переосмислювати воєнну літературу, а й шукати нові моральні орієнтири у часи війни.
