Президент Росії Володимир Путін взяв участь у саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у Бішкеку, де провів низку двосторонніх зустрічей із лідерами Китаю, Індії, Ірану, Туреччини, країн Центральної Азії, Білорусі та Пакистану. Як зазначає Андрій Городницький, це демонстрація того, що Москва прагне зберегти міжнародні зв'язки, великі ринки збуту і систему відносин поза західним світом.

Головною для Путіна стала зустріч із головою КНР Сі Цзіньпіном. Китайський лідер заявив про намір поглиблювати російсько-китайське партнерство та спільно просувати ідею «рівноправного і впорядкованого багатополярного світу». За цими дипломатичними формулами стоять конкретні економічні інтереси: Росія хоче продавати Китаю більше газу, нафти та сировини, а Китай — постачати обладнання, електроніку та товари подвійного призначення. Однією з центральних тем переговорів став газопровід «Сила Сибіру-2», проте сторони досі не можуть узгодити ціну, і Пекін використовує свою сильну переговорну позицію.

Чи готовий Китай фінансувати російську війну?

Російський бюджет на 2026 рік передбачає близько 13 трильйонів рублів (157 мільярдів доларів) на національну оборону, а разом із силовими структурами — 16,8 трильйона рублів, що становить приблизно 38% федеральних витрат. Однак навіть цих коштів уже не вистачає, і дефіцит бюджету зростає. За оцінками, за три роки війни оборонні витрати Росії можуть сягнути 450–500 мільярдів доларів, не враховуючи витрат на спецслужби, окупаційні адміністрації та інші статті. Як підкреслює автор, реальна фінансова підтримка Росії ззовні мала би вимірюватися сотнями мільярдів доларів, і Китай навряд чи погодиться стати «банкоматом» для Кремля.

«Для Китаю системно фінансувати Росію означало б взяти на себе рахунок, який потенційно може обчислюватися 200–300 мільярдами доларів і більше протягом кількох років. Я не бачу для Сі Цзіньпіна економічної логіки такого рішення», — пише Андрій Городницький.

Китай отримує вигоду від іншої моделі: купує російські ресурси за вигідною ціною, продає технології, а залежність Москви від Пекіна лише зростає. Така система влаштовує Китай, який не готовий брати на себе фінансування російської війни.

Індія та ШОС: власні інтереси

Путін також зустрівся з прем'єр-міністром Індії Нарендрою Моді, яка залишається одним із найбільших покупців російської нафти. Моді під час переговорів прямо закликав Путіна завершити війну та підтвердив підтримку мирних зусиль. Індія використовує співпрацю з Росією у власних інтересах, зберігаючи стратегічне партнерство із Заходом.

ШОС, за даними автора, вже давно вийшла за межі безпекової організації. Тут обговорюють транспортні коридори, фінансові механізми, інвестиційні фонди та нові маршрути між Росією, Центральною Азією, Іраном, Індією та Китаєм. Кожна країна переслідує власні цілі: Китай — розширення економічного впливу, Росія — компенсацію втрат від санкцій, Індія — багатовекторну політику, Іран — пошук нових економічних зв'язків.

Війна в Україні: вигоди для Китаю

Затяжна війна в Україні створює для Китаю стратегічні можливості: Росія стає залежнішою від Пекіна, Європа витрачає ресурси на оборону, а США змушені розпорошувати увагу між кількома регіонами. Китай уважно вивчає досвід війни, зокрема застосування дронів та сучасних технологій, і використовує ці знання для підготовки до можливих майбутніх конфліктів, зокрема навколо Тайваню.

Путін повернеться з Бішкека без «чека» від Китаю на сотні мільярдів доларів, але з політичними фотографіями, домовленостями про торгівлю та підтвердженням підтримки з боку окремих партнерів. Його стратегія — затягнути війну, дочекатися втоми Заходу та зберегти доступ до азійських ринків і технологій. Китай же зацікавлений у збереженні Росії як залежного партнера, але не готовий фінансувати її війну на глобальному рівні.