Українська металургія переживає одну з найглибших криз із початку повномасштабної війни: найбільші підприємства змушені були зупинити виробництво після російських ракетних ударів, а галузь одночасно стикається з блокадою портів, високою вартістю логістики та новими торговельними обмеженнями в ЄС. Про це повідомляє The Kyiv Independent.

2024 рік став найскладнішим для металургії з 2022-го, коли після окупації та руйнування "Азовсталі" і ММК імені Ілліча Україна втратила близько 40% сталеливарних потужностей. З серпня металургійні підприємства щонайменше дев’ять разів зазнавали атак балістичними ракетами, що, за оцінками, могло коштувати компаніям майже 100 мільйонів доларів.

Російські удари були спрямовані на критичне обладнання — доменні печі та енергетичну інфраструктуру, без яких неможливо стабільно виробляти чавун і сталь. Через це Метінвест, Interpipe та ArcelorMittal Kryvyi Rih, три найбільші металургійні компанії України, були змушені тимчасово зупиняти виробництво сталі. Президент Укрметалургпрому Олександр Каленков зазначив:

"У нас фактично немає іншого вибору. Інакше нам доведеться зупинити виробництво до кінця війни, яка може тривати ще багато років, і я сумніваюся, що за цей час ми зможемо зберегти наших працівників".

На тлі кризи представники галузі пропонують створити окремий фонд відновлення металургії за аналогією з Фондом підтримки енергетики України. Такий механізм дозволив би залучати кошти міжнародних партнерів для закупівлі критичного обладнання, проведення аварійних ремонтів і відновлення пошкоджених потужностей, зокрема закуповувати обладнання в Європі. Керівник офісу генерального директора Метінвесту Олександр Водовіз підкреслює, що фонд допоміг би фінансувати ремонти та зробити підприємства стійкішими, адже великі роботодавці поблизу фронту зазнають найсильніших атак, але забезпечують десятки тисяч робочих місць і підтримують економіку своїх регіонів.

Ще одна проблема — відсутність доступу до міжнародного фінансування: великі металургійні компанії не можуть отримати підтримку від міжнародних фінансових інституцій через структуру власності. Відтак, галузь закликає уряд розпочати переговори з ЄБРР щодо можливості фінансування таких підприємств під час війни.

Серйозний тиск чинить і логістика. Через закриття чорноморських портів компанії змушені перевозити вантажі залізницею та через порти Польщі й Румунії, що підвищило вартість транспортування окремих вантажів, наприклад коксівного вугілля, на 50–60%. Це особливо критично для підприємств, які вже втрачають десятки мільйонів доларів щомісяця. Частину цих витрат могли б компенсувати держава та європейські партнери.

Окремо постає питання доступу до ринку ЄС: українські виробники стикаються з новими квотами на сталь та механізмом CBAM, який підвищує вартість експорту вуглецевоємної продукції. Галузь закликає державу домагатися ширших можливостей для експорту та пом’якшення дії CBAM.

Старший аналітик Dragon Capital Денис Саква попереджає, що подальше падіння металургії вплине не лише на виробників сталі: будівельні компанії будуть змушені імпортувати дорожчу сталь із Європи, що підвищить вартість будівництва, посилить інфляцію та збільшить витрати на відновлення країни. Він наголошує:

"Одним із головних кроків для стабілізації галузі залишається відновлення роботи чорноморських портів. Це дозволило б не лише знизити логістичні витрати, а й відновити експорт залізорудної сировини навіть тим підприємствам, які поки не можуть повернутися до повноцінного виробництва сталі".

The Kyiv Independent підсумовує, що навіть за умови зовнішнього фінансування та державної підтримки швидкого відновлення не буде. Наразі галузь зосереджена не на розвитку, а на збереженні виробництва, персоналу та можливості відновити роботу після стабілізації безпекової ситуації.