14 вересня лідери Шотландії, Північної Ірландії та Уельсу підписали спільний меморандум, що проголошує право їхніх регіонів на самовизначення. Цей крок викликав резонанс у світових медіа, які подали подію як «вимогу незалежності» та навіть «початок кінця Великої Британії». Проте, як випливає з тексту документа і формату зустрічі, йдеться не про негайний розпад держави, а про обережну легальну стратегію розширення автономії.
У Кардіффі зустрілися перший міністр Шотландії Джон Суїнні, перший міністр Уельсу Рін ап Іорверт та перший міністр Північної Ірландії Мішель О’Ніл. Вони підписали меморандум не як офіційні урядовці, а як лідери своїх політичних партій — Шотландської національної партії, Партії Уельсу та «Шинн Фейн». Оскільки Мішель О’Ніл не очолює «Шинн Фейн», документ підписала також голова партії Мері Лу Макдональд. Такий підхід дозволив уникнути прямого виклику уряду Великої Британії та обійти необхідність погодження з регіональними парламентами, де не всі сили підтримують ідею незалежності.
Формат угоди не містить революційних вимог: у меморандумі відсутній прямий заклик до незалежності. Позиції щодо відокремлення різняться між регіонами: у Шотландії ідея має широку, але не абсолютну підтримку, в Уельсі — її поділяє меншість, а в Північній Ірландії лише третина населення виступає за возз’єднання з Ірландією. Водночас, як зазначає джерело, меморандум може стати поштовхом до конституційної еволюції Сполученого Королівства.
Передумови
Сполучене Королівство формально складається з чотирьох регіонів — Англії, Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії. З 1920-х років Шотландія та Північна Ірландія, а згодом і Уельс, отримали автономію, яка поступово розширювалася. Проте юридично країна залишається унітарною державою: влада лише делегується регіонам, а не розподіляється між ними й центром. Після Брекзиту, у 2020 році, британський парламент навіть скоротив повноваження регіональних органів без консультацій із ними.
Що далі
Меморандум закликає до спільних дій для внесення конституційних змін щодо розподілу повноважень. Серед можливих цілей — федералізація Сполученого Королівства. Ці ідеї можуть знайти підтримку не лише серед націоналістів, а й серед юніоністів та лейбористів, які виступають за розширення автономії. Британський прем’єр Енді Бернем, відомий прихильністю до деволюції, раніше обіцяв суттєве розширення регіональних повноважень.
У меморандумі також підкреслено прагнення зберегти тісні зв’язки з Європейським Союзом. На референдумі щодо Брекзиту Шотландія та Північна Ірландія голосували за членство в ЄС, а в Уельсі рівень підтримки виходу був нижчим, ніж в Англії. Збереження європейського вектора стало об’єднавчою ідеєю для регіональних політичних сил.
«Майбутнє наших народів — у Європейському Союзі», — йдеться у меморандумі.
Меморандум фактично є ультиматумом Лондону щодо відновлення зв’язків із ЄС. Без акценту на незалежності регіональні партії можуть залучити на свій бік ширші політичні сили, що створює тиск на уряд щодо перегляду результатів Брекзиту.
Наслідки для Британії та України
Очікується, що вимоги регіонів спричинять певну політичну напругу, але водночас можуть посилити стабільність країни завдяки розширенню автономії та зменшенню соціально-економічних проблем. Повернення до співпраці з ЄС також може стати вигідним для Великої Британії. Для України такі зміни означають зміцнення позицій одного з ключових партнерів і посилення проукраїнського курсу в ЄС.