Країни Центральної Азії та Південного Кавказу, які протягом трьох десятиліть після розпаду СРСР будували зовнішню політику з оглядкою на Москву, більше не керуються дозволами Кремля. Як пише директор Turan Research Center Джозеф Епштейн у колонці для Newsweek, ці держави перестали погоджувати свої рішення з Росією, і Москва не знаходить способу повернути їх у колишню залежність.
Війна Росії проти України, яка виснажила військові й економічні ресурси РФ, стала лише частиною пояснення. На думку автора, глибша причина — це політика примусу, яку Москва проводила десятиліттями: підтримка заморожених конфліктів, торговельні ембарго, контроль над транзитними шляхами, енергетикою та міграцією. Росія не стала для цих країн джерелом технологій чи безпеки, а її вплив тримався здебільшого на страху. Війна в Україні підірвала цю здатність лякати, і тепер держави регіону шукають нових партнерів.
Яскравим прикладом є Казахстан. Президент Касим-Жомарт Токаєв публічно заявив Володимиру Путіну, що Казахстан ніколи не визнає російські сепаратистські проєкти — Абхазію, Південну Осетію, Луганськ і Донецьк. У липні, на саміті в Омську, Токаєв прямо сказав, що війну треба зупинити. Паралельно Казахстан і США створили партнерство, яке Москва довго блокувала: країна стала першою, хто приєднався до Abraham Accords у другій каденції Дональда Трампа, уклала угоди з Boeing на 7 млрд доларів і розвиває співпрацю у сфері критично важливих мінералів.
Арменія пішла ще далі. Кремль намагався змістити прем'єр-міністра Нікола Пашиняна, розгорнувши інформаційну кампанію проти нього та підтримуючи проросійських опозиціонерів. У квітні Путін вимагав від Пашиняна обрати між Євразійським економічним союзом і ЄС, але той відмовився від ультиматуму й пожартував, що в країні «занадто багато демократії». Пашинян переміг на виборах, а США перехопили ініціативу у врегулюванні вірмено-азербайджанського конфлікту, запропонувавши новий мирний маршрут через південь Вірменії. Для остаточного миру готують нову конституцію, яку винесуть на референдум.
Алієв в Азербайджані після інциденту зі збиттям російськими ППО пасажирського літака вимагав від Москви публічного визнання провини. Баку надає Україні гуманітарну допомогу, зокрема 40 тонн залізничного обладнання, та закликає Київ «ніколи не приймати окупацію». У липні Азербайджан приймав конференцію етнічних меншин РФ щодо колоніальної політики Москви, а президент Алієв публічно жартував про утиски російських журналістів. Відповідь Кремля була стриманою: його позицію щодо України назвали «помилковою», але заявили про «повне нормалізування» відносин.
Узбекистан, Киргизстан і Казахстан також демонструють відмову від російського впливу: затримують або висилають проросійських блогерів і політичних діячів. Водночас регіональні держави розвивають спільні проєкти: зелений енергетичний коридор через Каспій, збільшення експорту казахської нафти через Азербайджан, спільні військові навчання Birlik-2025.
«Нація, яка прагне бути незалежною і зберегти свою ідентичність, не може бути поневолена чи примушена», — заявив президент Азербайджану Ільхам Алієв.
Автор підкреслює, що регіон не стає антиросійським: Токаєв і далі зустрічається з Путіним, а Баку торгує з Москвою. Однак ці країни більше не погоджуються на роль колишніх колоній, а вимагають рівноправних відносин. Вибір для Москви — або сприймати їх як рівних, або втратити вплив остаточно.