Індонезійська влада з 1960-х років здійснює жорстокі репресії проти корінного народу Західного Папуа — папуанців, що призвело до масових порушень прав людини і численних жертв.

Західна частина острова Нова Гвінея, відома як Західний Папуа, після колоніального періоду під контролем Нідерландів у 1960-х роках опинилася під владою Індонезії. У 1969 році відбувся так званий «Акт вільного вибору» — плебісцит, в якому взяло участь лише близько тисячі осіб з мільйонного населення, і який проходив під тиском індонезійської армії. Незважаючи на численні порушення, результати голосування були визнані Генеральною Асамблеєю ООН, що фактично відкрило двері для індонезійської окупації.

За даними дослідників, методи індонезійської армії включали позасудові вбивства, тортури, зникнення людей, згвалтування та свавільні арешти. Особливо жорстокими були операція «Опір» 1977–1978 років та атака на село Малі у 1981 році, під час якої, за підозрами, застосовували напалм і хімічну зброю. Загальна кількість загиблих сягає до 13 тисяч осіб.

Після відставки президента Сухарто у 1998 році почалася так звана «папуанська весна» — хвиля маніфестацій за незалежність, які часто жорстоко придушувалися. У місті Біак армія відкривала вогонь по мирних демонстрантах, серед яких були жінки і діти. Загиблих вивозили в море і скидали за борт, а пізніше на берег викидало їхні розчленовані тіла.

Індонезійський уряд активно переселяє до Західного Папуа мешканців інших островів, переважно мусульманських яванців, що створює демографічний тиск на корінне християнське населення. Ця політика трансміграції спрямована на розмивання папуанської ідентичності та мілітаризацію регіону.

Доступ до інформації про ситуацію у Західному Папуа суворо обмежений: мобільний інтернет працює зі швидкістю 2G, а в’їзд до окремих районів можливий лише за спеціальним дозволом. Відомі випадки позасудових страт, зокрема вбивство етнографа Арнольда Апа у 1984 році, якого заарештували за підозрою у підтримці руху за незалежність і згодом убили під час нібито спроби втечі.

Папуанці продовжують боротися за визнання своїх прав і незалежність, звертаючись до міжнародних організацій із закликом: "Не продавайте нас як тварин". Однак їхні прохання залишаються без відповіді, а регіон залишається однією з найбільш мілітаризованих і закритих зон у світі.