Енді Бернхем став прем’єр-міністром Великої Британії на тлі глобальних економічних потрясінь і багаторічного уповільнення зростання життєвих стандартів, спричиненого недостатніми інвестиціями та глибокими регіональними розбіжностями.

Перед вступом на посаду лідер Лейбористської партії пообіцяв забезпечити «добре зростання в кожному поштовому індексі», передаючи владу від Вестмінстера до місцевих громад. Однак через тиск на державні фінанси та обмежений час до наступних загальних виборів це завдання є складним.

Бернхем визначив кілька пріоритетів, серед яких посилення промислової стратегії для підтримки економічного розвитку поза Лондоном і південним сходом Англії. Він наголосив на необхідності «захисту суверенних виробничих потужностей у критичних секторах, таких як сталь, оборона, енергетика, харчова промисловість і сільське господарство». За даними, частка промисловості у ВВП Британії знизилася з близько 30% у 1979 році до приблизно 10% сьогодні, але зберігаються осередки сили у традиційних промислових регіонах.

Бернхем спирається на приклад економічного відродження Манчестера, яке він назвав «манчестеризмом», проте експерти відзначають, що успіх міста базується на приватних інвестиціях у знаннєво-інтенсивні бізнес-сервіси, а не на відновленні старих виробництв.

Ще одним ключовим напрямом є децентралізація влади. Великобританія є найбільш централізованою країною серед членів G7 за податковою і бюджетною політикою, а також однією з найбільш економічно нерівних у розвиненому світі. Бернхем пообіцяв «найбільший перерозподіл влади в історії країни», включно зі створенням нового центру уряду №10 на півночі, у Манчестері, та передачею податкових повноважень регіональним лідерам.

За даними Організації економічного співробітництва та розвитку, децентралізація може сприяти зростанню економіки, підвищуючи продуктивність у відстаючих регіонах. Водночас експерти попереджають, що це не гарантує успіху без достатнього фінансування та посилення спроможності місцевих органів влади.

Бернхем також пообіцяв надати «перепочинок» сім’ям, які потерпають від кризи вартості життя, з очікуванням пакету фінансової підтримки, який може бути оголошений найближчими тижнями. Ціни на енергоносії зросли через війни в Україні та на Близькому Сході, а інфляція залишається вище цільового рівня Банку Англії понад п’ять років.

Показники безробіття серед молоді досягли найвищих рівнів із початку пандемії Covid-19, що пов’язують із війною в Ірані, підвищенням відсоткових ставок і кризою вартості життя. Бернхем планує посилити технічну освіту та систему стажувань, очікуючи на результати двох урядових оглядів щодо молодіжної безробітності та соціального забезпечення.

Ще одним викликом є необхідність знайти додаткові £4,7 млрд на оборонні витрати у першому бюджеті, після оголошення про додаткові £15 млрд військового фінансування без чіткого джерела фінансування. Лейбористи також зобов’язалися витрачати 3,5% ВВП на оборону до середини наступного десятиліття, що ускладнюється обмеженими державними фінансами.

Бернхем пообіцяв найбільшу програму будівництва муніципального житла з післявоєнного періоду, пов’язуючи дефіцит майже 1,5 млн муніципальних квартир із зростанням черг на соціальне житло. Лейбористи вже обіцяли £39 млрд на соціальне та доступне житло з метою збудувати 1,5 млн нових будинків, але офіційні дані свідчать, що останній раз понад 300 тис. будинків на рік будували у 1969 році.

Головним викликом для Бернхема залишатиметься фінансування цих планів. Він пообіцяв дотримуватися «збалансованої фінансової політики та дисципліни чинних фіскальних правил», розроблених Рейчел Рівз, щоб уникнути негативної реакції ринків і зростання вартості обслуговування державного боргу, що наразі перевищує £100 млрд на рік.

За даними The Guardian, новий прем’єр-міністр має складне завдання поєднати амбітні соціально-економічні цілі з жорсткими бюджетними обмеженнями та регіональними викликами.