Зупинка української металургії може стати одним із найсерйозніших макроекономічних і соціальних потрясінь для країни під час війни, оскільки ця галузь залишається ключовим джерелом валютної виручки, великим платником податків і основою економіки низки прифронтових міст. Про це заявив головний консультант Національного інституту економічних досліджень Іван Ус.
За словами експерта, найбільший ризик — це різке падіння експортної виручки: металургія та видобуток руди залишаються основними джерелами надходження валюти, тому зупинка виробництва посилить дефіцит платіжного балансу, тиск на гривню та змусить Національний банк активніше використовувати міжнародні резерви.
Проблема швидко пошириться і на суміжні галузі, оскільки металургійні підприємства є великими клієнтами "Укрзалізниці" та портової інфраструктури. Зменшення виробництва означатиме менше вантажів для залізниці, скорочення доходів портів, а також втрати для вугільної промисловості, машинобудування та сфери послуг.
Окремий ризик — соціальний: такі міста, як Запоріжжя, Кривий Ріг, Кам’янське і Покровськ, значною мірою залежать від великих промислових підприємств. Їхня зупинка призведе до зростання безробіття, падіння доходів місцевих бюджетів і нової хвилі міграції. Ус наголосив: "Металургія історично була фундаментом української економіки, і навіть після втрати великих підприємств у Маріуполі та Авдіївці вона залишається критично важливою".
Пропозиції щодо підтримки
Щоб врятувати галузь, для підприємств у прифронтових регіонах потрібно розробити окремий режим підтримки, вважає Ус. Насамперед це має стосуватися логістики: необхідно запровадити пільгові тарифи "Укрзалізниці" для підприємств, що працюють у так званій червоній зоні. Через обстріли, ризики для персоналу та складні маршрути доставка сировини й вивезення готової продукції там коштують значно дорожче.
Крім того, експерт вважає необхідним страхування воєнних ризиків — держава спільно з міжнародними структурами, такими як MIGA, DFC і ЄБРР, могла б створити або розширити механізм страхового покриття майна прифронтових заводів. Без такого механізму підприємствам буде складно отримувати кредити на ремонт і поповнення обігових коштів.
Окремо Ус пропонує розробити податкові пільги для підприємств поблизу фронту — наприклад, зниження або скасування окремих місцевих податків, зокрема на землю і нерухомість, якщо підприємство не може повноцінно працювати через ситуацію з безпекою.
Ключовим системним рішенням експерт називає створення Цільового фонду підтримки промисловості за аналогією з енергетичними фондами. Такий фонд міг би наповнюватися коштами міжнародної допомоги, грантами та спеціальними фінансовими інструментами. Ресурси фонду пропонується спрямовувати на:
- безвідсоткові позики для виплати зарплат під час вимушених простоїв,
- гранти на швидкий ремонт пошкодженого обладнання,
- закупівлю автономних джерел енергії.
Це особливо важливо для технологічно складних виробництв, де тривала зупинка може призвести до втрати обладнання або неможливості швидко відновити роботу.
На зовнішньому рівні Ус вважає критично важливими розблокування морського коридору, збереження експорту руди й металу, пом’якшення торговельних обмежень ЄС, а також відтермінування фінансового навантаження CBAM для українських металургів на період війни та кілька років після її завершення.
"Кожна гривня, витрачена сьогодні на підтримання металургійного заводу в режимі очікування або часткової роботи, заощадить десятки гривень у майбутньому. Відновити збережений завод після війни можна за кілька тижнів, а відновлення втраченого обійдеться в мільярди доларів і може розтягнутися на десятиліття", — підсумував експерт.