Дисциплінарні скарги на суддів в Україні часто залишаються без належної реакції через затримки та неузгодженість у їх розгляді. Ключову роль у цій процедурі відіграє Вища рада правосуддя, а первинний розгляд скарг здійснює Служба дисциплінарних інспекторів (СДІ), яка почала роботу лише 23 грудня 2024 року.
До запуску СДІ накопичилося понад 14 тисяч нерозглянутих скарг. Після старту служби інспекторам передали понад 10 тисяч справ, а нові продовжували надходити. Формування самої СДІ тривало довго, і до кандидатів висували спеціальні вимоги, однак перші проблеми виявилися пов’язаними не стільки з професійністю, скільки з організацією роботи та відсутністю єдиної практики.
Як працює механізм пріоритетності
У ситуації, коли скарг надто багато, система має визначати, які з них потребують першочергової уваги. Для цього запровадили механізм пріоритетності: першими розглядають скарги, що можуть призвести до звільнення судді, стосуються суддів із зупиненим кваліфікаційним оцінюванням або містять відомості, які викликали значний суспільний інтерес. Однак на практиці цей механізм часто працює формально. За перший рік роботи СДІ інспектори визначили пріоритетними 174 скарги, але станом на кінець 2025 року щодо 61 з них не було ухвалено жодного рішення, а 48 навіть не мали первинного висновку інспектора.
Визначення пріоритетності залежить від конкретного інспектора, що призводить до різних підходів: кількість пріоритетних скарг у різних інспекторів коливалася від 1 до 16. Через це схожі справи можуть розглядатися з різною швидкістю, а статус пріоритетної скарги не гарантує прискорення розгляду. Лише 27 із таких скарг завершилися притягненням судді до відповідальності за рік.
"Пріоритетність не виконує свого головного завдання — не перетворює обмежений ресурс на більш ефективний порядок розгляду."
Дублювання та неузгодженість у розгляді
Часто схожі або ідентичні скарги щодо одного судді розподіляють різним інспекторам, і вони рухаються паралельно, що створює зайве навантаження та не сприяє послідовності. Наприклад, щодо судді Вікторії Приходько дві аналогічні скарги розглядали різні інспектори: за однією суддю притягнули до відповідальності, іншу справу закрили. Аналогічна ситуація була із суддею Олександром Пелихом, де рішення ухвалили за пізнішою скаргою, а раніше подану навіть не розглянули.
Відсутність єдиного стандарту та ризики затягування
Темп розгляду скарг нерівномірний: одна справа може рухатися швидко, інша — місяцями залишатися без руху. Наприклад, скарга на суддю Тетяну Ільєву понад рік залишалася на стадії попередньої перевірки, тоді як аналогічна скарга від іншого органу була розглянута і завершена рішенням ВРП за кілька місяців.
Затягування розгляду скарг створює ризик уникнення відповідальності: суддя може скористатися часом, щоб подати у відставку, і уникнути дисциплінарних наслідків. Особливо це актуально у справах про можливе ухилення від мобілізації. За словами авторів матеріалу, після подання ними скарг питання про відставку щонайменше трьох суддів було зупинено.
У підсумку, система розгляду скарг на суддів в Україні поки що не забезпечує оперативного та ефективного реагування навіть на найважливіші справи, що послаблює довіру до правосуддя та створює ризики безкарності.