Навіть після нічних обстрілів 74-річна Ольга щоранку вирушає годувати котів у своєму районі Одеси, який часто стає ціллю російських атак. Про це вона розповіла The Independent. Жінка доглядає близько 50 котів, які залишилися серед руїн і згорілих будівель. Ольга втратила чоловіка і сина, але не почувається самотньою — її життя наповнюють тварини.
За даними Naturewatch Foundation, ще до війни в Україні було до 200 тисяч безпритульних собак і значно більше котів. Від початку повномасштабного вторгнення тисячі домашніх тварин опинилися на вулиці. Як зазначає The Independent, літні люди, які залишилися у містах, часто беруть на себе турботу про покинутих тварин, попри власні обмежені ресурси.
Ольга розповідає, що її день починається о 9-й ранку: вона обходить двори, парковки, схили до моря, підгодовуючи тварин. Особливу увагу приділяє улюблениці Лорі (Чернушці), яка пережила кілька операцій. «Вона любить паштет і найсмачнішу їжу, бо перенесла багато. Я доглядала її, як хвору дитину — вона стала для мене найціннішою», — каже Ольга. Вона не виїжджає з Одеси через страх залишити тварин без захисту: «Вони просто не виживуть без нас, людей».
На іншому кінці міста 73-річна Наталія доглядає 13 домашніх і 27 вуличних тварин. Вона зізнається, що війна негативно впливає і на її здоров’я, і на стан тварин: «Жити у зоні бойових дій дуже важко. Тварини нервують, я постійно маю їх заспокоювати». Через перебої з електрикою й водою Наталії доводиться носити воду на восьмий поверх і розморожувати миски. Пенсія йде на корм, а допомагає також благодійний фонд United for Animals Foundation.
За словами Мартіни Мацєєвської, керівниці польових операцій Greater Good Charities, доставити корм літнім опікунам складно, адже вони не можуть носити важкі мішки, а наближеність до фронту робить кожну доставку небезпечною. Багато з них живуть на пенсію у 2 500–4 500 грн, що ускладнює турботу про себе й тварин.
«Мої тварини — це моє життя, ми — одне ціле», — підкреслює Наталія.
Дослідження українських науковців показують, що поведінка тварин змінилася через війну: вони стали менш активними вночі та під час боїв. Ольга додає, що на стан тварин впливає і ставлення людей: «Деякі проти годування біля машин — для них авто важливіше за тварину. Через це бувають сварки, стрес. Найбільше вони страждають від жорстокості людей».
Попри все, обидві жінки сподіваються на швидке завершення війни. «Залишається тільки надія. Бо кінця не видно, а прогнози невтішні», — говорить Ольга. Наталія додає: «Я дуже сподіваюся, що все скоро закінчиться, чоловіки повернуться до родин, а матері перестануть плакати на похоронах синів».