Київський журналіст Дмитро Хилюк, якого російські військові незаконно захопили під час окупації Козаровичів 3 березня 2022 року, провів у російському полоні майже три з половиною роки. Він повернувся в Україну 24 серпня 2025 року під час обміну, що відбувся у День незалежності.
За оцінками правозахисників, під час повномасштабної війни Росія взяла у полон щонайменше 16–17 тисяч цивільних українців, але верифіковано лише близько 2 тисяч випадків. Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на розповідь самого Хилюка. Після викрадення російські військові розділили його з батьком, і лише через багато місяців він дізнався, що його рідні живі.
Підтвердження утримання журналіста під вартою Росія офіційно надала лише через два роки, після численних запитів українських медійників та організації «Репортери без кордонів». Однак навіть тоді місце утримання не розкривали, посилаючись на «службову інформацію».
Умови утримання та адаптація
Дмитро Хилюк розповів, що перебував у двох місцях — слідчому ізоляторі в Новозибкові Брянської області та виправній колонії у селищі Пакіно Володимирської області. За його словами, умови були суворими: холодні корпуси, відсутність вікон у частині камер, обмежене спілкування та постійне приниження з боку охорони. Українців не залучали до жодної роботи, змушували годинами сидіти у камерах, а будь-які прохання про зайнятість ігнорували.
«У російському полоні кожного українця хочуть перетворити у залякану худобу», — наголосив Хилюк.
Він зазначив, що після повернення до нормального життя навіть прості завдання стали складними, а повна адаптація може тривати стільки ж, скільки тривав полон. Втрачені навички та нейронні зв’язки поступово відновлюються через активну діяльність.
Контраст із умовами для росіян в Україні
За словами журналіста, умови утримання українців у РФ значно гірші, ніж тих, у яких перебувають російські військовополонені в Україні. Останні мають змогу отримувати посилки, займатися спортом, добре харчуватися і навіть отримувати зарплату. Натомість у російських тюрмах українці постійно відчувають голод і дефіцит солі, а харчування є мінімальним і несмачним.
Відсутність зв’язку та психологічний тиск
Ув’язненим не дозволяли спілкуватися з родичами, а листування було майже неможливим. Хилюк розповів, що за весь час його батьки отримали лише один лист. У камерах українці тихо говорили рідною мовою, а обговорення найпростіших речей допомагало підтримувати моральний стан. Постійний голод і ізоляція були частиною системи психологічного тиску.
Журналіст також згадав про майора Марка Дорошенка, який загинув у російському полоні, підкресливши, що такі випадки не поодинокі.