Старший солдат Надія Педан, відома під позивним «Ніколашка», загинула 6 грудня 2024 року під час штурму російських військ біля селища Шевченко на Покровському напрямку. Їй було 41 рік. За документами вона була стрільцем-санітаркою 8-ї механізованої роти 3-го батальйону 32-ї окремої Сталевої бригади, але на передовій стала механіком-водієм бронетранспортера M113, здобувши повагу навіть досвідчених бійців.

Надія народилася 11 листопада 1983 року в селі Наталине на Харківщині, згодом жила у Валках. З дитинства цікавилася технікою, перейнявши любов до механізмів від батька-тракториста. У цивільному житті здобула фах кухаря, а з 2015 року працювала у Валківському військкоматі. Після початку повномасштабної війни у квітні 2023 року мобілізувалася через Красноградський РТЦК, залишивши вдома літніх батьків і двох доньок — Вікторію та Женю.

Мати Надії, Ірина Миколаївна, згадує: «Вона з технікою завжди дружила, була самородок, самоучка. Їй це щиро подобалося, вона все схоплювала на льоту». Спочатку Надія несла службу, фіксуючи повітряні загрози, а згодом разом із цивільним чоловіком Сергієм воювала на різних напрямках, зокрема у складі 32-ї бригади. Під час навчань на полігоні саме Надія проявила себе як вправний водій бронетранспортера, чим здивувала інструкторів і командування.

«Хай лише я тут буду з яйцями! Треба своїх виручати!»

Ці слова Надії згадує старший технік роти Володимир, розповідаючи про останній бій. 6 грудня, коли екіпаж іншої машини опинився у скрутному становищі, Надія без вагань вирушила на допомогу, попри небезпеку. Вона доставила піхоту на передову, а її бронетранспортер потрапив у напівоточення під масованим штурмом. Завдяки її рішучості бійці встигли спішитися й прийняти бій. Пізніше тіло Надії повернули під час обміну загиблими, поховали з військовими почестями у місті Берестин.

Старша донька Вікторія навчається на фінансиста у Харкові, молодша Женя — школярка. Турбота про дівчат лягла на бабусю. Мати згадує, що Надія не могла залишити побратимів: «Я себе тут, у тилу, не знаходжу. Там мої хлопці. Там мої побратими. Я не можу їх покинути».

Надія Педан стала прикладом жертовності та сили волі для побратимів і всієї Сталевої бригади. Її пам’ять зберігатимуть як щит для доньок і броню для піхоти.