Російські окупаційні сили на захоплених територіях України змушують людей боятися навіть звичних речей: мови, книжок, державних символів і власних переконань. За український прапор чи музику можна потрапити під катування, отримати штраф або опинитися за ґратами за «дискредитацію збройних сил РФ». Про це йдеться у розповідях трьох українських вчительок, які пережили окупацію.
У повсякденному житті речі, що раніше здавалися буденними, стали смертельно небезпечними. Підручники з історії України закопують у землю, прапори ховають у банки для консервації, а книжки спалюють у котлах, щоб уникнути переслідувань з боку російських військових.
Історія Світлани: закопати прапор
Світлана, директорка школи на Луганщині, розповідає, як під час перших тижнів окупації забрала з-під школи синьо-жовтий прапор, по якому проїхалася ворожа техніка. Вона сховала його вдома, не усвідомлюючи, наскільки це небезпечно. Під час обшуку російські військові знайшли військову форму її сина, побили чоловіка й змусили його телефонувати сину. Після цього Світлана закопала прапор у банці між хатою і погребом. Зараз вона не знає, чи зберігся прапор, адже її дім і школа постраждали від обстрілів, а село опинилося в зоні бойових дій.
Історія Наталі: приховати ідентичність
Наталя, вчителька історії з Херсонщини, змушена була змінити зовнішність і поведінку, щоб не привертати уваги окупантів. Вона перестала говорити українською, уникала активності в соцмережах, а підручники з історії України та матеріали про знайомого військового закопала на городі. Наталя продовжувала навчати дітей онлайн таємно, видаляючи після кожного уроку навчальні платформи. Після підриву Каховської ГЕС її село затопило, і вона рятувала документи та книжки. Виїхавши з окупації, Наталя купила нові підручники, але досі не ставить їх на полицю, а тримає під рукою.
Історія Олександри: спалити книги
Олександра, вчителька української мови й літератури з Луганщини, мала вдома велику бібліотеку. Після захоплення села росіянами й перетворення школи на російську, вона сховала українські книжки за російською класикою. Під час обшуку військові шукали заборонені речі, називали її нацисткою та вимагали зізнатися, де сховані прапори. Врешті Олександра змушена була спалити частину українських книжок, щоб не наражати родину на небезпеку.
"Уві сні боюсь, що мені треба розмовляти російською", — зізнається одна з героїнь матеріалу.
Історії цих жінок свідчать про те, як під окупацією навіть звичні речі стають загрозою для життя, а українська ідентичність — приводом для переслідувань.