16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, яка стала ключовим документом на шляху до незалежності держави. За цей документ проголосували 355 депутатів, лише четверо були проти.
Цей день вважається «передднем» української незалежності, адже Декларація стала головним підготовчим актом до проголошення незалежності України. У період, коли на теренах Радянського Союзу відбувався так званий Парад суверенітетів, українці офіційно заявили про прагнення до суверенітету, залишаючись формально у складі СРСР. Важливо, що навіть комуністична більшість Верховної Ради, відома як Група 239, підтримала ухвалення документа.
Декларація проголосила народ джерелом влади в Україні замість Комуністичної партії. Леонід Кравчук, який згодом став першим президентом незалежної України, назвав цей документ доленосним, зазначивши: "Це справді історичний документ. Ми ще не можемо сказати остаточно, які наслідки він справить на наше життя, але, прогнозуючи, можна сказати, що доля радянської України і всіх її громадян буде визначатися саме цим документом. Важким був шлях до цього дня, але він настав."
Документ також закріплював поділ влади на три гілки — виконавчу, законодавчу та судову, проголошував нейтралітет у військових питаннях і три «неядерні» принципи — не застосовувати, не виробляти і не купувати ядерну зброю. Окрім того, Декларація визначала вирішальне право українського народу на розвиток науки, освіти й культури, а також проголошувала економічну самостійність із намірами створити власну банківську, податкову і митну системи, відмовившись від радянської грошової одиниці.
Історик Ігор Кондратьєв зазначає, що у період завершення перебудови Радянський Союз не міг перешкодити республікам у прагненні декларувати нові права. Декларація про державний суверенітет України стала програмним документом відновлення української державності і основою для майбутньої Конституції 1996 року. З 1990 року дата ухвалення Декларації 16 липня проголошена вихідним днем в Україні.