Сили оборони України змогли зрушити фронт із позиційного застою завдяки операції «Вівальді», яку провів Третій корпус ЗСУ на півночі Донецької області. Про це пише Микола Бєлєсков.
Автор наголошує, що технології самі по собі нейтральні — їх можна використовувати як для оборони, так і для наступу. Вирішальне значення мають тактика, планування та якість підготовки особового складу. Саме ці чинники визначають, чи вдасться подолати позиційний глухий кут, який виникає через насиченість фронту, ешелоновану оборону, застосування кулеметів, артилерії та залізниці.
Бєлєсков проводить паралелі з Першою світовою війною, коли схожі технології спочатку призвели до позиційної війни, але згодом — завдяки новим тактикам, створенню штурмових груп і вдосконаленню артилерійських ударів — дозволили проривати оборону. Так само і зараз, за його словами, українські військові демонструють, що навіть за наявності однакових технологій результат залежить від підготовки та навченості.
«Ключова асиметрична перевага Сил оборони України — це навченість особового складу і якість офіцерів», — підкреслює Микола Бєлєсков.
Він наводить приклади успішних дій українських військ під Куп’янськом наприкінці минулого року та на Дніпропетровщині цьогоріч, які підтверджують ефективність нових підходів. На думку автора, саме інвестиції у підготовку та освіту військових, які здійснює, зокрема, фонд «Повернись живим», стають запорукою ефективного використання сучасних засобів ураження та командування на рівні рота-батальйон.