В Україні нині проживає близько 4,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО), і майже 70% із них залишаються далеко від дому вже понад два роки. За даними Міжнародної організації з міграції, 87% родин ВПО змушені застосовувати різні способи економії, щоб вижити. Більшість витрачають заощадження, понад половина скорочує витрати на лікування, а кожна п’ята сім’я вже переїхала у гірше житло.

Опитування, проведене «Спілкою ПОРУЧ» серед 323 переселенців, показало, що 55% регулярно економлять навіть на базових потребах, ще 18% не можуть повністю їх забезпечити. Лише 4% респондентів вважають своє фінансове становище стабільним. Найчастіше родини змушені обмежувати витрати на продукти (65%) та ліки (60%). У 41% опитаних заощадження вже скінчилися, у 29% їх майже не було від початку, а ще у 20% залишки майже вичерпані.

«Ми не плануємо і не дивимося на майбутнє. Прожили один день — і то добре», — так описала свою ситуацію одна з учасниць опитування.

Головною перешкодою для фінансової самостійності ВПО більшість називає високу вартість оренди житла. Далі йдуть проблеми зі здоров’ям і низькі зарплати. Лише незначна частина вказує на відсутність роботи чи недостатню кваліфікацію. За даними опитування, 59% родин витрачають понад половину доходу на житло й комунальні послуги, а 22% — понад 70%. Через це 42% уже переїхали у дешевше або гірше житло, ще 23% розглядають таку можливість.

Серед найзатребуваніших інструментів підтримки переселенці називають доступне житло (122 відповіді) та компенсацію оренди (105 відповідей), разом це близько 71% респондентів. Відповідно до нового закону №4924-IX, ухваленого 1 липня, передбачено створення фонду житла для тимчасового проживання ВПО, залучення міжнародного фінансування та запуск інформаційної системи обліку житлових об’єктів. Закон набирає чинності 22 жовтня 2026 року.

Для ефективної підтримки ВПО експерти пропонують дворівневу систему: на державному рівні — автоматизовану оцінку потреб за допомогою цифрових інструментів і єдиних критеріїв, на місцевому — індивідуальне визначення маршруту підтримки з участю кейс-менеджера у складних випадках. Такий підхід дозволить врахувати обставини кожної родини та уникнути дублювання зусиль різних служб і організацій.

Важливо, щоб допомога зменшувалася поступово, у міру того як родина стає фінансово стійкою. Критеріями для припинення підтримки мають бути не лише дохід, а й обов’язкові витрати, стан здоров’я, кількість дітей і можливість працювати. Для громад, які прийняли багато переселенців, потрібне додаткове фінансування та залучення різних партнерів — державних, місцевих, міжнародних, а також громадських організацій і бізнесу.

Головний показник ефективності — скільки родин через 6–12 місяців здатні самостійно покривати витрати на житло, харчування, лікування та потреби дітей, маючи фінансовий резерв. Лише такий підхід дозволить ВПО не лише виживати, а й планувати майбутнє у нових громадах.