Висихання Аральського моря призвело до значних викидів парникових газів, що має серйозні наслідки для клімату, проте частково ситуацію можна виправити.

Вчені дослідили стан Аральського моря і встановили, що за період з 1960 по 2022 роки обнажене дно озера випустило близько 204 мегатонн вуглекислого газу. Цей процес супроводжується не лише неприємними запахами в спекотну погоду, а й викидами парникових газів у атмосферу. Окрім безпосередніх викидів, близько п’ятої частини вуглецю розносить вітер, переносячи багаті на вуглець відкладення, що раніше не враховувалося у підрахунках.

Аральське море колись було четвертим за розміром озером на планеті, але починаючи з 1960-х років його обміліло через перенаправлення річок Амудар'ї та Сирдар'ї для потреб зростаючої бавовняної промисловості Узбекистану. Внаслідок цього озеро перетворилося на величезну соляну пустелю.

Водночас з’явилися ознаки відновлення у північних районах Аральського моря, де Казахстан запровадив політику управління водними ресурсами, що забезпечила більший приплив води через річку Сирдар'ю. За словами дослідників, відновлення водопостачання у басейні могло б запобігти викиду приблизно 165 мегатонн вуглецю, який наразі зберігається в обнажених відкладеннях. Біохімік Рафаель Марсе з Національної ради з досліджень Іспанії зазначив: "Під Аральським морем приховане скарбниця у вигляді вуглецю. Якщо відкладення залишаться відкритими, вуглець і надалі потраплятиме в атмосферу, а відновлення озера може перетворити ці відкладення на частину розв’язання кліматичної проблеми".

Вчені також попереджають, що зміни клімату ускладнюють відновлення озера, адже льодовики в горах Тянь-Шаню та Паміру, що живлять річки Амудар'ю і Сирдар'ю, продовжують танути. Менша кількість талих вод означає, що в майбутньому в Аральське море надходитиме менше води.

Аральське море не є унікальним випадком. Інші великі водойми, зокрема Велике Солоне озеро, Солонське море, Каспійське море, озеро Урмія та озеро Пупо, також зазнають значних втрат води і можуть вивільняти накопичений вуглець. Автори дослідження вважають, що захист вуглецевмісних озерних відкладень може стати частиною майбутніх кліматичних фінансових програм, підтримуючи проєкти з відновлення пошкоджених озер. Це важливо не лише для місцевих екосистем, а й для зменшення глобальних викидів парникових газів.