Близько 200 мільйонів років тому масове вимирання наприкінці тріасового періоду, що знищило приблизно 80% видів на Землі, почалося через інтенсивну вулканічну активність. Однак, як повідомляє дослідження, опубліковане в Nature Geoscience, несподіваним чинником, який посилив катастрофу, став звичайний папороть.

Вулканічні виверження вивільнили величезні обсяги вуглецю та сірчистого газу, що спричинило підвищення глобальної температури і рівня вуглекислого газу. Це призвело до загибелі лісової рослинності, яку замінили широкі простори папоротей, що утворили савани на території сучасної Північно-Західної Європи. За словами Бас ван де Схутбругге, провідного автора дослідження та вченого з Утрехтського університету, сухі папороті створювали щільні покриви, які слугували ідеальним паливом для масштабних лісових пожеж.

"Коли папороті висихають, їхні товсті шари стають ідеальним паливом для виникнення масштабних пожеж," — пояснив ван де Схутбругге. — "Папороті реагували на зміни і водночас постачали паливо, яке розпалювало вогонь, спричиняючи повторні масштабні пожежі. Це був справжній пекельний світ."

Приблизно 201 мільйон років тому вулканічна активність у районі майбутнього Атлантичного океану спричинила викиди вуглекислого та сірчистого газів, що підвищило рівень моря і кислотність океанів, знищивши значну частину морського життя. На суші посилене парникове потепління сприяло тривалому періоду пожеж, підтвердженому високою концентрацією вугілля та вуглеводнів у палеонтологічних відкладеннях того часу.

Для дослідження вчені проаналізували осадові керни з різних регіонів Європи, виявивши в них темно-коричневі шари, що збігалися з періодом «сплеску папоротей» — різкого збільшення їхньої кількості в флорі пізнього тріасу. Ці темні шари також містили підвищену кількість вугілля та поліароматичних вуглеводнів, пов’язаних із горінням біомаси.

Ван де Схутбругге зазначив, що темне забарвлення мікрофоссилій не залежало від типу рослин, що свідчить про вплив зовнішнього чинника. Папороті, здатні адаптуватися до екстремальних умов і швидко відновлюватися після пожеж завдяки підземним кореневим системам, створювали ідеальне паливо для тривалих пожеж, які могли тривати від 40 до 300 тисяч років.

Хоча папороті не були єдиною причиною тривалих пожеж і масового вимирання, дослідження нагадує про тісний зв’язок між різними компонентами Земної системи і про те, як несподівані фактори можуть посилювати глобальні катастрофи.