Космічний апарат NASA «Вояджер-1», який було запущено у 1977 році, нині перебуває на такій відстані від Землі, що радіосигналу потрібно понад 23 години, аби дістатися до нього. Про це повідомляє Scienceblog.

Станом на квітень 2026 року на борту «Вояджера-1» залишаються активними два наукові прилади — магнітометр і детектор плазмових хвиль. Вони дозволяють вченим отримувати унікальні дані про середовище за межами геліосфери, тобто області, де домінує сонячний вітер. Апарат віддаляється від Сонця зі швидкістю приблизно 17 кілометрів на секунду й залишається найвіддаленішим від Землі об’єктом, створеним людиною.

Відстань між «Вояджером-1» і Землею постійно збільшується. Очікується, що у листопаді 2026 року зонд досягне позначки в один світловий день від нашої планети — це означає, що радіосигналу знадобиться близько 24 годин на один напрямок. Зараз обмін інформацією з апаратом уже неможливий у реальному часі: команда, надіслана із Землі, доходить до зонда більш ніж за 23 години, а відповідь повертається приблизно за такий самий час. Повний цикл «команда — відповідь» займає близько двох діб, не враховуючи часу на аналіз отриманих даних.

Для інженерів NASA це створює значні труднощі у разі виникнення несправностей — усі дії доводиться планувати заздалегідь, оскільки оперативно відреагувати на непередбачувані ситуації неможливо. Камери «Вояджера-1» були відключені ще у 1990 році після завершення зйомки Сонячної системи, тож нині зонд передає лише наукові дані про навколишнє середовище: магнітні поля та плазмові хвилі.

Ще один прилад — система реєстрації низькоенергетичних заряджених частинок — був вимкнений 17 квітня 2026 року для економії енергії. Джерелом живлення «Вояджера-1» є три радіоізотопні термоелектричні генератори на плутонії-238, які поступово втрачають потужність. За даними NASA, апарат щороку втрачає близько чотирьох ват енергії, тому інженери змушені поетапно відключати другорядне обладнання.

У NASA зазначають, що зонди серії «Вояджер» можуть залишатися в зоні дії мережі далекого космічного зв’язку до 2036 року, залежно від залишкової потужності передавача. Однак наукові вимірювання можуть завершитися раніше, оскільки прилади вимикають у міру зниження енергоресурсів. Навіть після завершення наукової програми зонд ще певний час зможе передавати сигнал.

«Вояджер-1» перетнув межу геліосфери — геліопаузу — у серпні 2012 року, але все ще перебуває під гравітаційним впливом Сонця. Його початкова місія полягала у дослідженні зовнішніх планет: у 1979 році апарат досяг Юпітера, а у 1980-му пролетів повз Сатурн. Сьогодні «Вояджер-1» передає дані зі швидкістю близько 160 біт на секунду, а сигнал приймають величезні антени мережі Deep Space Network на Землі.

Майже через півстоліття після запуску апарат вже не виконує початкову програму, але продовжує надавати вченим унікальні прямі вимірювання міжзоряного простору, які недоступні жодному іншому діючому космічному апарату.