Понад 100 тисяч українців — військових і цивільних — нині вважаються зниклими безвісти за особливих обставин. За кожною такою людиною стоїть родина, яка щодня чекає новин і живе у стані невизначеності, що може тривати місяцями чи навіть роками.

Ольга Дрозд із Білої Церкви втратила чоловіка Ігоря у серпні 2023 року під час виконання бойового завдання. Після його смерті вона почала допомагати іншим родинам військових, зокрема сім’ям зниклих безвісти, і розповіла свою історію для програми «По живому».

Ігор до війни працював у банку, не мав військового досвіду через стан здоров’я. Однак після початку повномасштабного вторгнення вирішив вступити до територіальної оборони, а згодом підписав контракт із Збройними силами України. Ольга згадує, що намагалася відмовити чоловіка від цього кроку, але він відповів: «Чому інші чоловіки мають захищати моїх дітей?»

Після загибелі чоловіка Ольга з дітьми переїхала до Львова. Вона детально пам’ятає момент прощання з Ігорем біля моргу в Білій Церкві, коли тіло чоловіка винесли на каталці під покривалом. «Я навіть пам’ятаю звук того замершого пакету і покривало. Це те, що я буду пам’ятати завжди», — ділиться Ольга.

«Перший рік став переломним, коли я почала розуміти більше проблем з тим, з чим зіштовхуються жінки, бо ти знаєш ту систему зсередини», — розповідає Ольга про свій досвід після втрати чоловіка.

Саме цей досвід підштовхнув її до громадської діяльності. Ольга звернулася до Білоцерківської міської ради з ініціативою створити окремий простір для родин зниклих безвісти, де вони могли б зустрічатися, підтримувати одне одного та бути почутими. Вона наголошує, що родини загиблих мають місця для пам’яті, а сім’ї полонених можуть виходити на акції, натомість родини зниклих безвісти залишаються «між небом і землею» у стані невизначеності.

Окрім роботи з родинами, Ольга започаткувала проєкт зі створення одягу для українок, які пережили війну, щоб через особисті історії розповідати про український досвід ширшій аудиторії. Її власна втрата стала поштовхом до того, щоб помічати проблеми інших і говорити про них публічно.

Історія Ольги — це приклад того, як особиста трагедія може стати початком допомоги іншим. Для родин зниклих безвісти важливо не лише отримати відповіді про долю близьких, а й мати простір для підтримки та спільності.