У Верховній Раді України зареєстровано проєкт постанови про офіційне визнання «Молитви за Україну» («Боже великий, єдиний…») духовним гімном країни. Це рішення має закріпити статус твору, який уже багато років звучить на державних урочистостях, у храмах, а також у хвилини скорботи й піднесення.
Значення «Молитви за Україну» підкреслює й встановлений цього року Національний день молитви за Україну, що відзначається 24 лютого – у день початку повномасштабного російського вторгнення. Історія твору сягає ХІХ століття і є більше ніж просто історією пісні чи вірша. Це молитва, яка пережила своїх авторів, імперії, заборони й війни, залишаючись живою й сьогодні.
Автор слів Олександр Кониський, якого часто знають менше за композитора Миколу Лисенка, був громадським діячем, письменником і одним із перших шевченкознавців. Він пропагував ідеї українства в часи, коли Україна була поділена між Російською та Австро-Угорською імперіями. Кониський висловив ідею єдиної соборної України, а 1885 року, коли з’явилася «Молитва», відбулися перші переговори між наддніпрянцями і галичанами щодо спільної української долі.
Текст «Молитви» було написано влітку 1884 року, а музику створив Лисенко. Спершу твір мав назву «Дитячий гімн» і призначався для щоденної молитви школярів Галичини. Через заборону української мови на Наддніпрянщині за Емським указом видати його там було неможливо. Перший публічний виконання відбулося 2 серпня 1885 року в Тернополі. Іван Франко високо оцінив твір, сподіваючись, що він сприятиме пробудженню національного духу.
«Молитва за Україну» зберегла своє значення і в ХХІ столітті. Свідком цього став випадок у київському тролейбусі в серпні 2022 року, коли безхатько декламував її текст, викликаючи у пасажирів відчуття єднання й наснаги. Цей момент показав, що твір не став лише пам’яткою літератури, а залишився живою молитвою, що об’єднує українців у найскладніші часи.