У Фінляндії, Швеції та Норвегії почали активно відновлювати й переосмислювати старі бункери, побудовані у роки Другої світової та холодної війни. Причиною цього стала війна Росії проти України, яка посилила побоювання щодо можливого конфлікту у Північній Європі.

У цих країнах захисні споруди поєднують різні історичні епохи. Вони зберігають сліди минулого, але водночас пристосовані до сучасних потреб. Наприклад, у Фінляндії існує близько 50 500 цивільних укриттів, розрахованих на 4,8 мільйона людей — це більшість населення країни. Близько 85% із них — приватні бетонні сховища в житлових будинках. У Гельсінкі вхід до одного з найбільших укриттів прихований за звичайною автостоянкою, а під землею розташований цілий комплекс із футбольними та хокейними майданчиками, спортзалом, дитячим майданчиком, кафе та навіть зоною з надувними конструкціями.

Багато підземних бункерів у столиці Фінляндії стали частиною повсякденного життя: тут облаштовано картингову трасу, клуб метання сокир, гаражі, тир для резервістів. Один із комплексів, збудований у 1993 році, зазвичай працює як басейн із олімпійською чашею, водними гірками, спортзалом і сауною, але у разі небезпеки може прихистити до 3 800 людей. При цьому інфраструктура укриттів — вентиляція, фільтри, аварійні ліжка, душі та сухі туалети — регулярно обслуговується. Деякі укриття можуть вмістити до 6 000 осіб, а загальна місткість перевищує населення Гельсінкі. Приватні компанії можуть користуватися цими просторами у мирний час, але зобов’язані звільнити їх протягом 72 годин у разі тривоги.

Голова Асоціації цивільної оборони Гельсінкі Юкка Лехтіранта зазначає, що раніше система укриттів вважалася дорогим спадком минулого, але зараз ставлення змінилося: «Це було предметом дискусій, але завдяки Путіну — вже ні». Лехтіранта продовжує готувати волонтерів до можливих надзвичайних ситуацій, а найстаріший бункер, який він показує відвідувачам, збудований ще у 1941 році й досі повністю функціонує.

У Швеції частина підземних споруд отримала нове призначення. Наприклад, на глибині 30 метрів під Стокгольмом колишній бункер став дата-центром компанії Bahnhof. Тут розміщені сервери, генератори та навіть зелена стіна з рослин. Водночас країна серйозно ставиться до ризику війни: призов, який скасували у 2010 році, відновили у 2017-му.

У Норвегії бункери теж мають різне використання. У місті Буде сховище, збудоване під час німецької окупації, стало музеєм, який підтримують колишні військові. Тут збереглися старі системи вентиляції, зв’язку та машина «Енігма». Однак інфраструктура цивільної оборони країни загалом занепадає: нові укриття не будують із 1998 року, а найбільше в Осло не ремонтували з 1992-го. Цього року Норвегія перейшла до концепції «тотальної оборони», яка охоплює всі сфери суспільства — від армії до бізнесу.

В усіх трьох країнах бункери стали частиною звичайного життя — вони слугують басейнами, спортцентрами, музеями чи дата-центрами, але їхня інфраструктура залишається готовою до надзвичайних ситуацій. Війна в Україні надала цим прихованим просторам нового значення: те, що здавалося реліктом минулого, знову стало важливою частиною безпеки.