Тараса Шевченка спочатку поховали у Санкт-Петербурзі, а лише через понад два місяці його тіло перевезли до Канева, де 22 травня 1861 року відбулося перепоховання на Чернечій горі. Про це повідомляє Український інститут національної пам'яті.
Після смерті 10 березня 1861 року Шевченка поховали на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі. Вже наступного дня його друзі Михайло Лазаревський та Григорій Честахівський почали клопотатися про дозвіл на перевезення тіла в Україну. Лазаревський звернувся до генерал-губернатора Санкт-Петербурга, але отримання всіх необхідних документів затягнулося більш ніж на два місяці через побоювання царської влади щодо політичних провокацій.
"Замість волів у віз 'впрягся люд хрещений' і повіз Шевченка до місця його останнього спочинку."
8 травня 1861 року відбулася ексгумація. Домовину з тілом Шевченка перевезли до Миколаївського вокзалу, звідки залізницею доставили до Москви. Далі траурна процесія рухалася через низку міст: Серпухов, Тулу, Орел, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю та Бровари. У Києві студенти Університету Святого Володимира самі везли труну Ланцюговим мостом до церкви Різдва Христового на Подолі, де відбулося прощання.
20 травня домовину спустили на пароплав "Кременчук" і Дніпром перевезли до Канева. Там труна дві доби перебувала в Успенському соборі. 22 травня після панахиди її винесли на Чернечу гору. За спогадами Честахівського, домовину поставили на козацький віз, накрили червоною тканиною, а віз тягли не волами, а людьми. За переказами, на гору труну везли дівчата — як знак пошани до неодруженого поета.
Історія перепоховання Шевченка стала символом прагнення українців повернути національні святині додому, попри перешкоди царської влади.