Однією з найпоширеніших будівельних хитрощів у Радянському Союзі було додавання клею ПВА до цементного розчину, що значно покращувало якість укладання плитки.
За часів, коли спеціальних плиткових клеїв практично не існувало, будівельники самостійно вдосконалювали цементно-піщані суміші. Як повідомляє видання Science Direct, клей ПВА робив розчин більш пластичним, покращував зчеплення плитки з основою, зменшував ризик утворення дрібних тріщин після висихання та підвищував стійкість покриття до механічних навантажень. Завдяки цьому плитка часто служила десятиліттями без відшарування.
Пропорції клею ПВА залежали від виду робіт. Для укладання плитки іноді додавали приблизно 20% клею від об'єму сухої суміші. Для штукатурних робіт використовували значно менше — кілька десятків грамів на відро розчину. Під час облаштування стяжки ПВА також додавали, одночасно зменшуючи кількість води, що робило розчин менш крихким і більш міцним після застигання.
Окрім ПВА, будівельники застосовували рідке скло для підвищення вологостійкості покриття, особливо в підвалах, колодязях та інших сирих приміщеннях. Водночас із таким розчином потрібно було працювати швидко, оскільки він застигає значно швидше за звичайний цемент.
Фахівці наголошують, що сучасні плиткові клеї вже містять полімерні добавки, які забезпечують високу адгезію, еластичність і міцність. Тому для нового ремонту рекомендується використовувати спеціалізовані суміші, особливо для великоформатної плитки або систем теплої підлоги. Водночас додавання ПВА до цементного розчину й сьогодні іноді застосовують під час дрібних ремонтів або реставрації старих поверхонь, коли потрібно покращити зчеплення без використання дорогих матеріалів.