Сполучені Штати не поспішають ухвалювати незворотні рішення щодо Росії, а адміністрація Дональда Трампа залишає собі широкий простір для політичного маневру. Через це Україні варто відмовитися від залежності власної стратегії від позиції американського президента.

Прикладом цього є законопроєкт про нові санкції проти Росії, який спочатку розглядався як можливість завдати Кремлю нищівного економічного удару. Наразі від початкової ідеї залишилося небагато: документ дедалі більше перетворюється на компроміс американської внутрішньої політики, а не на безумовний інструмент тиску на Москву. Важливо, що президент США отримує широкі повноваження самостійно вирішувати, коли застосовувати санкції, а коли їх відкладати або переглядати. Таким чином санкції стають інструментом політичної гри, а не гарантованим покаранням держави-агресора.

Україна розраховує на жорсткий санкційний тиск на Росію, але Вашингтон залишає за собою право використовувати цей механізм як важіль переговорів. Для американської політики це звична практика, однак для України це створює серйозні ризики. Ще одним прикладом є питання військових технологій. Замість передачі нових виробничих можливостей, дедалі частіше лунають побоювання американської сторони щодо передачі критичних технологій, ліцензій та виробництва сучасних озброєнь. Це свідчить, що не варто очікувати на швидке відкриття США всіх можливостей, на які розраховувала Україна.

Дональд Трамп неодноразово демонстрував стиль політики, у якому санкції, мита чи військова допомога використовуються як елементи переговорного процесу для отримання додаткових важелів впливу. Для країни, що веде повномасштабну війну вже четвертий рік, така модель означає постійну невизначеність. Крім того, навіть двопартійна підтримка України у США вже не є такою монолітною, як раніше. Українське питання все частіше переплітається з внутрішньополітичною боротьбою між демократами та республіканцями, а рішення оцінюються через призму впливу на рейтинги та майбутні вибори.

Світ і американська політика змінюються, і Україна має змінюватися разом із ними. Не можна будувати державну стратегію на припущенні, що завтра у Вашингтоні ухвалять потрібне рішення. Якщо воно буде – це добре, але країна не повинна опинитися перед новою кризою очікувань. Тому сьогодні важливо говорити не лише про нові санкції чи поставки зброї, а й про власне виробництво, оборонну промисловість, економіку та фінансову стійкість. Потрібно готуватися жити навіть у разі зменшення зовнішньої допомоги.

Світ не обертається навколо України, і для кожної держави на першому місці завжди будуть її власні інтереси. Це не варто засуджувати, а слід враховувати. Головне питання сьогодні вже не «що зробить Дональд Трамп?», а «що зробить Україна, якщо Трамп не зробить нічого?». Чесна відповідь на це питання зміцнить державу, адже перемогу забезпечує не очікування чужих рішень, а здатність діяти незалежно від політичної кон’юнктури у Вашингтоні чи будь-якій іншій столиці світу.