Восени 2024 року в Україні загострилася проблема дефіциту питної води: у низці міст вже обмежили водопостачання через критично низький рівень води у водозаборах. Однак, нестача води — не лише наслідок кліматичних змін. Через бойові дії частина водосховищ, очисних споруд і насосних станцій знищена або пошкоджена, а у водойми потрапляють тонни нафтопродуктів та інших отруйних речовин внаслідок обстрілів.

Як забруднюються річки під час війни

22 вересня після атаки на Київ у Кирилівське озеро та струмок Сирець потрапили нафтопродукти. За інформацією КП "Плесо", забруднення виникло через змив залишків нафтової емульсії під час гасіння пожежі та опадів. У Києві діє складна система водних об'єктів: 80 малих річок, 631 озеро і ставок, більшість з яких пов’язані з Дніпром. Тому забруднення навіть у невеликій водоймі може вплинути на якість води у головній річці країни.

"Не існує окремо 'проблеми маленької річки' і окремо 'проблеми Дніпра'. Є одна водна система... В умовах війни ми як ніколи розуміємо справжню цінність води — для життя, безпеки, здоров’я людей і стійкості міста", — пояснюють у КП "Плесо".

Професорка Наталія Осадча з Українського гідрометеорологічного інституту наголошує: у маловодних річках концентрація забруднень значно вища, оскільки вода має меншу здатність до розбавлення. Водночас повноводні річки швидше самоочищуються. Вона навела приклад отруєння річки Сейм на Чернігівщині, куди з боку Росії у 2024 році скинули близько 300 тонн органічних відходів. Завдяки великому водному стоку забруднення розсіялося, і екосистема впоралася самостійно, проте ситуацію досі моніторять.

Руйнування водосховищ і водної інфраструктури

Окрім забруднення, російські війська цілеспрямовано руйнують водну інфраструктуру. Найбільшою втратою стало знищення Каховського водосховища після підриву греблі Каховської ГЕС у червні 2023 року. Це призвело до екологічної катастрофи на півдні України. Подібна доля спіткала Оскільське водосховище на Харківщині, дамбу якого російська армія зруйнувала у вересні 2022 року, а також гідротехнічні споруди Печенізького та Райгородського вузлів.

Начальник Сіверсько-Донецького басейнового управління водних ресурсів Сергій Трофанчук зазначає, що близько 50% площі водозбору Сіверського Дінця перебуває на тимчасово окупованих територіях, що фактично зруйнувало систему управління водними ресурсами. Це створило безпрецедентні виклики для забезпечення водою населення та економіки регіону.

Донеччина без питної води

Найбільше постраждала річка Сіверський Донець, яка була основним джерелом водопостачання Донеччини. За словами Наталії Осадчої, після руйнування Райгородської греблі та зупинки каналу Сіверський Донець — Донбас регіон опинився у критичній ситуації. Якщо у 2021 році обсяг забору води до каналу становив 483,5 млн м³, то у 2022 — лише 14,7 млн м³. Через засоленість підземних вод використання альтернативних джерел ускладнене.

Погіршення якості води та ускладнений моніторинг

Сергій Трофанчук повідомляє, що у 2024 році через обстріли нафтобази у Харківській області нафтопродукти потрапили до річки Немишля, а далі — до Сіверського Дінця, створивши ризики для питних водозаборів. Додатковими джерелами забруднення є розриви боєприпасів, розливи ПММ, затоплена техніка. Моніторинг якості води ускладнений через окупацію: якщо до 2022 року спостереження проводили у 72 пунктах, то нині — лише у 47, без охоплення Луганської області та частини Донецької.