Маршал Сейму Польщі Влодзімеж Чажастий заявив, що Україна зможе приєднатися до Європейського Союзу лише після того, як офіційно визнає Волинську трагедію геноцидом польського народу. Про це він сказав, наголосивши, що членство в ЄС вимагає від українців переосмислення власної історії: «Вступ України до ЄС потребуватиме від українців переосмислення всіх аспектів своєї історії. Адже ЄС — це демократія, це цінності, а не просто банкомат… Це також означає назвати геноцид (Волинську трагедію) геноцидом. Це історія, і жоден народ не може уникнути історії», — підкреслив Чажастий.

У матеріалі зазначається, що подібні вимоги з боку польських політиків не є новими, однак звучать суперечливо з огляду на те, що Польща є найбільшим отримувачем європейських дотацій та фондів в історії ЄС. Значна частина польської економіки, інфраструктури та агросектору десятиліттями розвивалася саме завдяки масштабному фінансуванню з бюджету Євросоюзу.

Якщо Варшава наполягає на односторонньому трактуванні історичних подій і вимагає від України визнання подій на Волині 1943 року виключно як геноциду, то історична справедливість вимагає комплексного підходу до складних сторінок минулого. Київ має право піднімати питання про насильницьку асиміляцію українців у міжвоєнній Польщі, пацифікацію 1930 року, злочини Армії Крайової проти українського цивільного населення, а також про депортацію українців під час операції «Вісла» 1947 року, проведеної польською владою з метою етнічної чистки українських земель.

«Пацифікація 1930 року — акція “умиротворення” українського населення Східної Галичини, проведена польським урядом під керівництвом Юзефа Пілсудського. Вона супроводжувалася масовими арештами, закриттям українських організацій, побиттям людей і знищенням майна, що надовго загострило українсько-польські відносини».

Операція «Вісла» у 1947 році призвела до депортації понад 140 тисяч етнічних українців із їхніх споконвічних земель до північних і західних воєводств Польщі. Метою було остаточне знищення соціальної бази Української повстанської армії, що супроводжувалося розпорошенням української меншини для її швидкої асиміляції. Підрозділи Армії Крайової під час Другої світової війни також здійснювали каральні акції проти українських сіл, зокрема різанину в Сагрині та інших населених пунктах Холмщини у 1944 році, що призвело до численних жертв серед цивільного населення.

У тексті підкреслюється, що Київ має займати чітку позицію, доносячи до європейських інституцій інформацію про системні порушення прав людини в Польщі, поширення ксенофобії та шовінізму. Європейські органи мають важелі впливу, зокрема можливість заморожування фінансування для Варшави.

Українці в Польщі повинні зберігати гідність, пам’ятаючи, що паспорт громадянина України дає можливості для захисту в країнах ЄС. Раніше заступник міністра внутрішніх справ Польщі Мачей Дущик зазначав, що українці відіграють важливу роль у польській економіці, і без них на ринку праці виникли б значні проблеми.

Київ прагне будувати союзницькі відносини з Варшавою, однак до зниження рівня ворожої риторики з польського боку це залишається під питанням.