Слово "побіда" існує в українській мові і не є помилкою чи русизмом. Воно зафіксоване в академічних словниках як застаріле, архаїчне, діалектне або поетичне і означає "перемогу".
За словами мовознавиці та репетиторки Оксани Миколаївни, "побіда" походить від праслов'янського *poběda, що буквально означало "по біді", тобто час після лиха. Колись це слово було звичним у вжитку, але згодом його витіснило слово "перемога", яке походить від дієслова "перемогти" і означає "здолати" або "подолати супротивника".
У багатьох слов'янських мовах слово, подібне до "побіда", досі є основним позначенням перемоги. Українська мова пішла іншим шляхом, закріпивши в літературній нормі слово "перемога", яке нині є одним із найуживаніших.
Слово "побіда" часто зустрічається в українській літературі XIX – початку XX століття, коли письменники відтворювали живу народну мову, діалекти або мову давньої епохи. Зокрема, його вживали Пантелеймон Куліш та Іван Франко. Як приклад, у творі Франка "Захар Беркут" звучить: "Батьки і браття! Нинішня наша побіда — велике діло для нас... Ми побідили нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю".
Слово "побіда" можна знайти в етнографічних записах, фольклорі, старих словниках і художніх творах. Для свого часу це було природне слово, хоча згодом воно стало архаїзмом. Сучасні мовознавці та популяризатори мови намагаються повертати до вжитку такі слова, що нині вважаються рідковживаними.
Отже, "побіда" не є русизмом чи мовною помилкою, а давньою українською лексемою, що нагадує про багату історію української мови.