Двоє військових 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка — 51-річний Микола зі Сміли та 41-річний Олексій зі Львова — провели на передовій 11 місяців без ротацій, у зоні, де навіть доставка води та їжі була майже неможливою. Про це йдеться у репортажі кореспондентки ТСН Наталі Нагорної.

Бійці вирушили на позиції ще на початку жовтня минулого року, розраховуючи пробути там не більше двох місяців. Однак згодом стало зрозуміло, що повернення затягується: спочатку обіцяли ротацію після Нового року, потім — у лютому, але надії не справдилися. Найбільшою проблемою стала вода: взимку топили сніг, а згодом викопали ямку, вставили туди ящик і пили воду звідти, очищаючи її таблетками. Про гігієну за цей час не йшлося — максимум серветки або «сухий душ».

Операція порятунку

Через 7 місяців позиції, де перебували піхотинці, передали у смугу відповідальності батальйону «Да Вінчі». Заступник командира батальйону на псевдо «Афер» розповів, що для організації ротації довелося подвоїти екіпажі аеророзвідки, збільшити кількість засобів вогневого ураження, залучити більше наземної робототехніки та бронетехніки. Операція з підготовки та виведення тривала чотири місяці, а за цей час загинули побратими, які намагалися забезпечити ротацію.

«Це все територія, яку потрібно було спочатку відштурмувати, потім зачистити — для того, щоб взагалі з’явився якийсь шлях, яким можна користуватися для заміни цих людей», — пояснив «Афер».

Вихід із «кілзони»

Виведення бійців організували провідники з позивними «Явір» та «Єгер». Вони допомагали орієнтуватися на маршруті, знаходити укриття та безпечно виводити тих, кого замінювали. Ротація понад двох десятків позицій тривала п’ять тижнів. Втомлені піхотинці долали шлях у 13 кілометрів пішки, поділивши його на кілька етапів, але фінальний відрізок пройшли без зупинок, аби швидше дістатися до евакуації.

Коли бійці нарешті дісталися безпечної точки й сіли в бронетехніку, зробили спільне фото на згадку. Провідники згадують, що один із врятованих не стримав сліз, коли зміг зателефонувати рідним і повідомити, що живий.

Ціна порятунку

Операція мала високу ціну: серед тих, хто чекав на ротацію, і серед тих, хто їх визволяв, є загиблі. Зараз Микола й Олексій проходять лікування та відновлення, радіють простим речам і готуються до місяця відпустки. Один із них планує вперше за сім років побачити сина, адже отримав дозвіл на виїзд за кордон.

Історія цих бійців — приклад витривалості та взаємної підтримки на фронті.