Володимир Єжов, відомий геймдизайнер і командир аеророзвідки з позивним «Вус», загинув 22 грудня 2022 року під Бахмутом. Його екіпаж підірвався на міні під час виходу з позицій.
Народився Володимир 1 серпня 1984 року в Лубнах на Полтавщині. Через часті переїзди навчався у різних містах — перший клас закінчив у Херсоні, школу — у Києві. З дитинства захоплювався ігротехнікою, створював настільні ігри для себе та молодшого брата. Після школи вступив до Київського політехнічного інституту на спеціальність «системи автоматизованого керування». Там почав займатись кіберспортом, зокрема грав у StarCraft під ніком Fresh.
У 2007 році Володимир приєднався до команди GSC Game World, де працював геймдизайнером — курував запуск ігор від ідеї до випуску. Він брав участь у створенні другої частини стратегічної гри «Козаки» та культової «S.T.A.L.K.E.R.: Чисте Небо». У цій грі його зовнішність стала основою для персонажа Локі — лідера анархістського угруповання «Воля» у Зоні. За словами брата В’ячеслава, Володимир усе життя «гейміфікував» — створював цікаві активності для друзів, дітей і колег.
Володимир мав стійку громадянську позицію і пишався козацьким походженням роду. Ще до Революції гідності він відмовився від російської культури, що домінувала в Україні, і як символ цього поголився наголо, а потім відростив козацького оселедця. Активно брав участь у Революції гідності та організовував військові вишколі.
Професійно Володимир працював також з командою Frogwares, створюючи ігри World of Battles: Morningstar, Call of Cthulhu та Sherlock Holmes: Devil's Daughter. Згодом перейшов до стартапу Hogsmith games. За словами брата, його найбільше цікавили стратегічні ігри з балансом сил і різними властивостями.
Перед повномасштабним вторгненням Росії Володимиру пропонували релокуватись до Португалії, але він відмовився, готуючись до війни. З перших днів вторгнення вступив до добровольчої роти «УВО», сформованої з ветеранів батальйону ОУН, і брав участь в обороні Києва, займаючись аеророзвідкою.
Влітку 2022 року він перевівся до Окремої президентської бригади імені Богдана Хмельницького, де став командиром аеророзвідки 23-го батальйону спецпризначення. Воював на Донеччині до загибелі під Бахмутом. Похований на Лісовому цвинтарі у Києві, посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. У Володимира залишились дружина та двоє синів.
Інформація підготовлена Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform за матеріалами Радіо Свобода та S.T.A.L.K.E.R. Wiki.
"Ну і все своє життя (якось зараз це слово) 'гейміфіковував', тобто він робив якісь активності, цікавинки для друзів, для близьких, згодом для дітей і, можливо, для колег. Тобто в нього був на це такий фокус уваги практично все його життя", — розповідає брат В’ячеслав.
"Ще в період до Революції гідності, коли російська мова, російська музика, російська культура, скажімо, домінували чи були переважаючими і в ефірі, і всюди, він відмовився і, як жест такої відмови від цього, було те, що він поголився наголо і відростив оселедець", — додає В’ячеслав.
"В нього була найбільша така цікавість і фокус до ігор стратегічних. Тобто тих, в яких треба налаштовувати баланс, в тих, в яких різний набір сил з різними властивостями", — пояснює брат.