В Одеській області фермери опинилися у складній ситуації: попри рекордний врожай зернових, вони не можуть його реалізувати через посилення російських атак на порти регіону. Про це повідомляє Kyiv Independent із посиланням на місцевих аграріїв та представників портової галузі.
Володимир Варбанець, який понад 20 років обробляє 206 гектарів землі, розповів, що цього року зібрав найкращий врожай з початку повномасштабного вторгнення. Проте склади його господарства залишаються заповненими сотнями тонн пшениці, ячменю, сочевиці та гороху — зерно не вдається продати. "Коридор не працює, порти стоять, ніхто не бере зерно. А якщо і беруть, то майже задарма", — каже фермер. За його словами, ціна на пшеницю впала з 11 000 до 3 500–4 000 гривень за тонну, а на сочевицю — з 25 000 до 15 000 гривень.
З липня Росія значно посилила обстріли портів Великої Одеси та прилеглої інфраструктури. Хоча порти формально відкриті, судна майже не заходять через постійну загрозу. Президент Асоціації портів України Дмитро Барінов пояснює: "Порти майже заблоковані". У липні до портів заходило 169 суден, а наприкінці серпня — лише 1–2 на добу. Вантажні лінії масово зупинили роботу, а екіпажі відмовляються від рейсів навіть попри підвищену оплату через страх за життя.
"Вони бояться за своє життя. Це вже не питання грошей", — наголосив Дмитро Барінов.
Альтернативні маршрути, зокрема порти Ізмаїл і Рені на Дунаї, не здатні замінити потужності Великої Одеси. Доставка зерна туди обходиться фермерам у 30–35% від вартості, а пропускна здатність обмежена розмірами суден і чергами на вході. До того ж ці порти також зазнають російських атак. Ще одним варіантом є румунський порт Констанца, проте перевезення туди ускладнюється через вузькі місця на кордоні та залізниці.
Тим часом українські військово-морські патрулі намагаються забезпечити роботу морського коридору, відбиваючи атаки дронів і ракет. Проте ці зусилля не гарантують безпеки: екіпажі суден стикаються з постійними загрозами, а тактика російських атак змінюється майже щодня.
Варбанець підкреслює, що зерно можна зберігати на складі близько року, але місця вже майже немає, а незабаром потрібно буде сіяти соняшник. Попри всі труднощі, фермери готуються до нового посіву, не втрачаючи надії на відновлення експорту.

