Міжнародна система дедалі більше нагадує не єдиний порядок, а сукупність окремих центрів сили зі своїми правилами, що веде до зростання геополітичних ризиків. Про це пише Дмитро Шеренговський.
Поточні показники фрагментації та індекс геополітичного ризику наближаються або вже перевищують пікові значення періоду Холодної війни – кінець 1960-х та 1980-ті роки. Водночас світ стикається не з однією великою кризою, а з низкою проблем, які накладаються одна на одну.
До ключових геополітичних викликів належать конфлікти між Україною та Росією, ситуація навколо Тайваню, напруженість на Близькому Сході, суперечки в Арктиці, торговельні війни, боротьба за критичні мінерали, технологічне суперництво, санкції та руйнування глобальних ланцюгів постачання. Кожен із цих викликів окремо можна було б локалізувати, але разом вони формують нову якість міжнародної системи.
З точки зору теорії неореалізму, це очікуваний перехід від однополярної системи до більш конкурентного балансу сил, що історично супроводжується зростанням конфліктності, формуванням нових альянсів і постійним тестуванням меж допустимого. Водночас теорія конструктивізму пояснює, що світ фрагментується не лише через військові засоби, а й через розпад спільних уявлень про міжнародні правила. Те, що ще десять років тому вважалося нормою, сьогодні дедалі частіше стає предметом торгу.
Головний ризик найближчих років – не одна велика світова війна, а світ постійних регіональних конфліктів, економічного примусу і боротьби коаліцій, де кожна нова криза підсилюватиме градус попередньої. "Як це заспокоїти – питання на мільйон, над яким ще варто подумати", – зазначає автор.