Крихітний гекон, який застряг у бірманському бурштині майже 99 мільйонів років тому, дав вченим унікальну можливість дослідити одного з найдавніших відомих самців ящірок. Про це повідомляє Daily Galaxy.

Копалина Carinasquama rusmithii була виявлена у двох фрагментах бурштину з провінції Качин у М’янмі. Цей невеликий плазун, що жив у середині крейдяного періоду, мав довжину від морди до клоаки від 1,6 до 2,2 сантиметрів, що співрозмірно з розмірами деяких сучасних найменших геконів.

Особливістю знахідки став невеликий виступ на хвості, який дослідники інтерпретують як геміпенальний горбок — зовнішню ознаку парних чоловічих репродуктивних органів ящірок і змій. Цей горбок зазвичай зберігається всередині хвоста і рідко виявляється у викопних рештках через розпад м’яких тканин.

Команда під керівництвом Хуана Дази з Університету Сема Х’юстона застосувала мікрокомп’ютерну томографію для створення тривимірних зображень скам’янілості. Сканування показало, що тіло здебільшого зникло, залишивши порожнину в бурштині, проте зовнішні деталі, зокрема відбитки луски, текстура шкіри та форма клоаки, збереглися дуже добре.

Дослідники відзначають, що ця скам’янілість є одним із найдавніших прикладів ящірки, яку з високою впевненістю можна ідентифікувати як самця. Визначення статі у викопних тварин часто ускладнене через відсутність збережених статевих ознак, зазвичай це роблять на основі скелетних відмінностей або наявності ембріонів чи яєць у самок. Як пояснили автори дослідження: "Стать іноді можна визначити за наявністю ембріонів або яєць усередині самки чи пов’язаних із нею, хоча інші статеві ознаки рідко зберігаються у скам’янілостях".

Carinasquama rusmithii має кілька спільних рис із сучасними геконами, зокрема дрібні зернисті лусочки на голові, зрощені повіки, лусочки однакового розміру на тілі та видиму шкіру між ними. Вчені віднесли цей вид до ширшої групи Pan-Gekkota, що включає геконів та їхніх близьких родичів.

За словами дослідників, виявлення геміпенального горбка у скам’янілості свідчить про наявність геміпенісів у лускатих геконів уже в середині крейдяного періоду, хоча їхнє походження, ймовірно, є значно давнішим.

Це відкриття підкреслює цінність бурштину як природного консерванту, що зберігає тонкі структури, які зазвичай втрачаються у звичайних скам’янілостях. Завдяки цьому вчені отримали рідкісну можливість дослідити деталі, які зазвичай залишаються невідомими у викопних рештках ящірок.