Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей у Кропивницькому, розташований у колишньому особняку купця Давида Барського, зберігає понад 80 тисяч експонатів і залишається одним із найцікавіших культурних осередків регіону. Про загадки будівлі, унікальні колекції та сучасні підходи до експозицій розповів директор музею Борис Шевченко кореспондентці Укрінформу.

Особняк Барського, зведений у 1904–1905 роках, досі приховує чимало таємниць. За словами Шевченка, досі не знайдено оригінального проєкту з іменем архітектора, а історія родини Барських і подальша доля будівлі залишаються предметом досліджень. Після встановлення радянської влади особняк націоналізували, а музей неодноразово планували розширити, зокрема у 1980-х роках, однак ці плани так і не були реалізовані. «Ми весь час пристосовуємо музей до особняка, а не навпаки. Через це нам постійно бракує експозиційної площі. Попри це, саме історичний особняк став однією з головних переваг музею», — зазначає директор.

Будівля обросла міськими легендами, зокрема про маскарони на фасаді, які нібито символізують долю дочок Барського. Проте, як пояснює Шевченко, ці декоративні елементи мають архітектурне значення: «В архітектурі такі маскарони символізують день і ніч. Узагалі фасад будинку насичений символами: пелікани, сови, декоративні елементи мали цілком конкретне значення».

Історія музею почалася ще у 1883 році з природничо-історичного кабінету, створеного Володимиром Ястребовим при земському реальному училищі. Після кількох змін адреси та статусу, у 1920 році музей відкрився для широкої публіки, а згодом оселився у будинку Барського. Під час Другої світової війни музей зазнав втрат: частину експонатів вивезли або розграбували, будівля була пошкоджена. Після війни фонди поступово відновлювали.

Зі здобуттям незалежності України музей змінив підхід до формування колекцій, повертаючи імена та історії, які раніше замовчувалися. Однією з найцінніших стала меморіальна колекція Володимира Винниченка, передана з Франції у 1990-х роках. «Незалежно від того, як сьогодні оцінюють його політичну діяльність, це постать державного масштабу, письменник і один із творців Української Народної Республіки. Саме тому його спадщина є надзвичайно важливою для музею», — наголошує Шевченко.

Окремої уваги заслуговує колекція Олександра Ільїна — електрика й колекціонера, який усе життя збирав різноманітні предмети. Після його смерті у 1993 році без спадкоємців, колекцію передали державі: книжкову частину — обласній бібліотеці, речову — музею. «Ми знали, що Ільїн був колекціонером, але навіть не уявляли, що його зібрання настільки масштабне», — розповідає директор. Через відсутність повного каталогу навколо цієї колекції виникло багато легенд, проте у музеї ставляться до них обережно: «Ми не спростовуємо міські легенди, але й не підтверджуємо їх без документів».

Сьогодні музей продовжує досліджувати власну історію та впроваджує сучасні технології, зокрема дзеркала доповненої реальності, щоб зробити експозиції доступнішими та цікавішими для відвідувачів.