До 13 вересня в берлінському Інституті сучасного мистецтва KW триває Київська бієнале під назвою "Птах, що не може приземлитися". Ця виставка метафорично відображає сучасність, у якій мільйони людей втрачають ґрунт під ногами через вимушену міграцію, соціальну відчуженість або екзил.

Після повномасштабного російського вторгнення Київська бієнале обрала номадичний формат і проходить у різних європейських містах, зокрема від Антверпена до Дніпра, враховуючи локальні особливості глядачів і інституцій. Загальна концепція проєкту — "Близькосхідна Європа", яка деконструює колоніальну дихотомію Сходу і Заходу, підкреслюючи спільний досвід імперіалістичного поневолення народів Східної Європи, Кавказу, Середземномор'я та Центральної Азії.

Антиколоніальна та соціальна критика, а також політичний активізм були основою Київської бієнале від початку. Хоча раніше цей проєкт критикували за надмірний акцент на теоретичній та вербальній складовій, після 2022 року баланс між дискурсивною програмою і візуальним мистецтвом став більш гармонійним. У KW представлені лекції та дискусії, які доповнюють мистецькі роботи.

Професорка гендерних досліджень Мадіна Тлостанова з Лінчепінзького університету (Швеція) розглядає тему "неспокійних птахів" — людей, що стають вигнанцями через війну, соціальну стигматизацію чи екологічні зміни. Вона бачить безпритульність не лише як трагедію, а й як можливість формування горизонтальних структур взаємодопомоги та гуманізму. Економічна оглядачка Die Tageszeitung Ульріке Геррманн аналізує мілітаризацію економіки на прикладі Росії, Китаю та Ірану, а голова Центру ліберальних стратегій Іван Крастєв називає міграцію "революцією ХХІ століття", підкреслюючи її потенціал для соціально-політичних змін.

Українське мистецтво в проєкті звертається не лише до війни в Україні, а до універсальних тем, виводячи європейського глядача з комфортної зони жалю. Роботи художників із країн, що зазнали геополітичної об’єктивації, підсилюють одне одного у подоланні віктимізуючого наративу, вимагаючи солідарності як відповідальності.

Серед експонатів — сюрреалістичний об’єкт "Мандрівник" румунської художниці Джети Браческу, який символізує внутрішні подорожі в умовах обмежень комуністичного режиму. Анімаційний фільм "Сіра земля" української Дани Кавеліної показує війну як руйнівне явище для природи і людей, а відеоінсталяція Лесі Васильченко "Ніч без тіней і світло без проміння хвиль" монументально відображає століття тривог та надій.

Відео афганської художниці Ліди Абдул "У транзиті" демонструє дитячу гру з уламками радянських літаків, що символізують травми імперіалізму. Палестинська мисткиня Мона Хатум у роботі "Місба" порушує тему орієнталізму, трансформуючи традиційний світильник у символ насильства та переслідування.

Другий поверх виставки присвячений трубопровідному колоніалізму Росії та ролі Німеччини. Інсталяція "Витік" німецької мисткині Гіто Штеєрл відтворює газогін "Північні потоки", демонструючи його як символ енергетичної колонізації Європи. Поруч показано фільм Олексія Радинського "Там, де закінчується Росія", який через архівні кадри 1980-х років фіксує екологічну катастрофу та знищення автохтонних народів у Сибіру.

За словами Гіто Штеєрл, десятиліттями Україна була донором радянської екстракції викопного палива, зокрема газу, а українські фахівці сприяли запуску газовидобутку на Уренгойському родовищі, найбільшому у світі в 1980-х. Західнонімецькі концерни та східнонімецькі робітники активно долучалися до постачання сибірського газу в Європу.

Київська бієнале в Берліні не просто демонструє мистецтво, а ставить під сумнів усталені наративи, показуючи війну як частину ширшої системи колоніалізму, експлуатації та соціальних трансформацій.